МУЗЕЙ НАРОДНОГО ПОБУТУ
Філію Музей народного побуту по праву вважали затишним будиночком етнографії. Його інтерактивні зали розкривали історію життя, господарювання та дозвілля наших пращурів.
Здавна територію Надазов’я заселяли різні народи. Експозиція філії яскраво демонструвала схожості й відмінності в житті та культурних традиціях п’яти головних національних груп – українців, греків, руських, німців, євреїв.
Зал української етнографії являв собою справжню українську світлицю з керамічним посудом, рушниками-оберегами, скринею, повною вишитих сорочок. Куточок житла маріупольських греків – постійних мешканців краю з кінця XVІІІ ст. – демонстрував унікальні предмети їхньої культурної спадщини: ткані вироби, мідний посуд, одяг, металеві прикраси, музичні інструменти. Єврейська культура, представлена предметами релігійного культу – Тора, таліт, ханукальний підсвічник та ін., виокремлювалась навіть у музейній експозиції. Інтер’єр оселі німецьких поселенців з вишуканими різьбленими дерев’яними меблями та витонченим порцеляновим посудом нагадував справжню Європу.
Принципи відкритості експозиції та використання предметів інтерактивного фонду дозволяли відвідувачам пізнавати в дії, як готували їжу у печі, як прасували рублем, як носили воду коромислом, як писали гусячим пером, як кували залізо та працювали на гончарному колі.
В теплу пору року Музей народного побуту приймав відвідувачів і у внутрішньому дворику, де розмістились діючі ремісничі майстерні – кузня та гончарня. З 2018 року тут регулярно проходили регіональні ковальські фестивалі «Сталеве джерело». Ковалі Маріуполя та області демонстрували свою майстерність, а також давали змогу кожному бажаючому спробувати себе у поважному ремеслі.
Етнографічна філія Музей народного побуту отримала свою назву 1 травня 1993 року. Проте історія її почалась значно раніше.
У 1969 році у Маріупольському краєзнавчому музеї було відкрито першу філію – меморіальний будинок-музей А.О. Жданова, який розташувався в історичній будівлі по вул. Георгіївській, 55, зведеній наприкінці ХІХ ст. Після повернення місту історичної назви, та закриття меморіального будинку-музею А.О. Жданова, у 1989 році на його місці було створено відділ етнографії та побуту жителів Надазов’я. З травня 1989 року музей етнографії та побуту жителів Надазов’я почав діяти як окрема філія. Її очільницею на довгі роки стала Н.А. Тиркалова, яка до цього займала посаду старшого наукового співробітника Маріупольського краєзнавчого музею.
Експозиція нової філії була створена на основі етнографічної колекції Маріупольського краєзнавчого музею, формування якої почалося у 20-ті роки XX ст. Вже тоді народознавчі зали відображали господарські та культурно-побутові процеси у краї у кінці XVIII – на початку XX ст. З роками музейні зали поповнювались новими предметами та темами, і згодом знайомство відвідувачів з давніми способами господарювання починалось вже зі сторінок козацької минувшини.
Наприкінці 2015 року відбулося розширення музейного простору, на подвір’ї музею з’явились гончарна майстерня, кузня та макет вітряного млина, яким здавна користувались представники різних національностей краю.
З 2019 року змінився підхід до екскурсійної та просвітницької роботи закладу. Були запроваджені креативні ініціативи, нові інтерактивні програми для школярів щодо народних календарних свят, квест-екскурсії, присвячені темі козацтва. Музей народного побуту зі своїми виставками брав участь у міських заходах, присвячених державним святам.
Завдяки налагодженню співпраці з національними товариствами міста, все частіше проводились спільні заходи, що демонстрували колорит традицій та звичаїв греків, німців, поляків та інших етнічних груп, які історично складають мультикультурне розмаїття Маріуполя та Надазов’я.
На 2022 рік етнографічне зібрання містило більше 5 тис. музейних предметів.
В наслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, під час захоплення Маріуполя будівля Музею народного побуту з усього музейного комплексу зазнала найменше руйнувань. Але найцінніші предмети, які входили до фондового зібрання Маріупольського краєзнавчого музею, були вивезені окупантами за межі Маріуполя.
