Історія Маріупольського Краєзнавчого музею
ІСТОРІЯ ЗАКЛАДУ дуже нагадує історію свого міста, що як у дзеркалі відображалась у музейній експозиції, фондовому зібранні, науковій та просвітницькій роботі. Ця історія була наповнена багатьма яскравими творчими моментами, а іноді, як зараз, сумними та трагічними.
Створений у буремному революційному 1920 році, за свою більш ніж вікову історію Маріупольський краєзнавчий музей бачив палаючий ентузіазм революційних перетворень, будучи одним із активних міських центрів наукової та просвітницької роботи, поширення ідеологічного панування радянської системи, працюючи в тому числі одним з гвинтів великого пропагандистського механізму. Пережив музей і окупацію в роки Другої світової війни, зберігши переважну більшість експонатів. Будівля музею залишилась неушкодженою, що було рідкістю для міста, переважна більшість споруд якого була спалена німцями при відступі. Але довоєнний колектив закладу практично весь був втрачений з різних причин.
Музей зростав та змінювався разом з містом, створюючи нові філії, збираючи нові експонати та продовжуючи наукову роботу. За роки своєї діяльності він декілька разів змінював назву та адміністративну приналежність – був і повітовим, і окружним, і обласним, та муніципальним. При цьому музей завжди був не тільки місцем, де зберігаються автентичні предмети, а й намагався бути центром вивчення краю.
Його співробітники проводили та брали участь в археологічних розкопках, в природознавчих та етнографічних дослідженнях, вивчали клімат регіону. Велика заслуга співробітників музею, а перш за все І. П. Коваленка, В. В. Рудевича і В. Л. Голіцинського, в розвитку природоохоронного руху. Завдяки їхній ініціативі та наполегливості у 1926-1927 роках були засновані перші заповідники в краї: Хомутовський степ, Кам’яні Могили, Білосарайська коса. Ці території стали живими лабораторіями під відкритим небом з вивчення природи Надазов’я.
Музейники вивчали минуле та сучасність міста, відкриваючи нові сторінки маріупольського літопису, створювали виставки та експозиції, читали лекції, проводили чисельні екскурсії та тематичні заходи. В першій половині ХХ ст. при музеї діяла таксидермічна майстерня та метеорологічна станція.
1950–60-ті роки для Маріупольського музею були водночас роками здобутків та втрат. У цей час значну кількість музейних предметів було передано до фондів Донецького обласного музею. Водночас музейне зібрання поповнилось оригіналами робіт видатних художників, зокрема А.І. Куїнджі. А колеги з Одеського історичного музею поділились значущими для Надазов’я раритетами: портретом митрополита Ігнатія та козацькою зброєю.
Музей пройшов складний та тривалий період трансформації та переосмислення радянського минулого, формування нових підходів у висвітлені історичного минулого краю, створенні плюралістичного та об’єктивного наративу. У зв’язку з переосмисленням історії радянського періоду виявилось, що музейна експозиція стрімко «застаріла». У 1990-ті роки обличчя музею неодноразово змінювалося. До 10-річчя Незалежності України була відкрита нова експозиція відділу сучасності. Протягом 2016–2017 років в Маріупольському краєзнавчому музеї побудували нову експозицію «Маріуполь на зламі епох», яка представляла місто за часів Української Революції.
Відбулися зміни і у структурі музею, з’явилися нові філії. З 1993 року запрацював Музей народного побуту. 29 жовтня 2010 року відбулося урочисте відкриття Художнього музею ім. А. І. Куїнджі.
Масштабні зміни, що відбувалися у місті та з містом останні роки, такі як грандіозні інфраструктурні проєкти, розвиток туристичного напрямку економіки, впровадження сучасних технологій, все це напряму впливало на найближчі перспективи розвитку музейної галузі міста. Початок 20-х років XXI ст. для Маріупольського краєзнавчого музею потенційно був часом глибинних перетворень та оновлення, очікувався капітальний ремонт та повна реекспозиція музею, які планувалися ближчим часом.
