Заруцький Віталій Іванович «Філін»
04.12.1995 – 01.04.2022
Старший солдат, старший кулеметник, навідник 2-го кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки Маріупольської 56-тої окремої мотопіхотної бригади, військова частина А 2988. За час військової служби був відзначений наступними нагородами: нагрудний знак «Ветеран війни – учасник бойових дій», медаль «Захиснику Маріуполя».
Віталій Заруцький народився в місті Карлівка, Полтавської області. Зростав як всі діти, ходив до садочку, далі навчався в Карлівській загальноосвітній школі №1. По закінченню вступив до Красноградського технікуму механізації сільського господарства імені Ф.Я. Тимошенка. Але у 2014 році в Україну прийшла з війною Росія. На початку 2015-го Віталій вирішив кинути навчання і, нікому не сказавши, піти захищати нашу країну. Тільки через два місяці повідомив про своє рішення рідним.
Активні бойові дії на той час йшли в Луганській та Донецькій областях, саме з Луганської області почався шлях Віталія як захисника. Спочатку служив у добровольчому батальйоні. У 2015 році, пройшовши навчання в нацгвардії м. Києва, приєднався до лав полку «Азов» кулеметником. До 2018 року у складі «Азову» приймав участь в антитерористичній операції на Донеччині, зокрема в Станиці Луганській, м. Щасті та ін. З часом Віталій став старшим солдатом, старшим кулеметником. Не раз був на передовій та мав контузії.
У вересні 2017 року Віталій одружився, а в липні 2018-го звільнився та вирішив пробувати жити цивільним життям. Давалося це йому не просто, адже не міг спокійно жити, поки його побратими боронять нашу країну і гинуть від рук агресора. Тому в липні 2021 року чоловік повернувся до служби за контрактом, став бійцем Маріупольської 56-тої окремої мотопіхотної бригади. Займаючи посаду старшого кулеметника, у серпні 2021 року Віталій поїхав на навчання до Львівської області, де опанував спеціальність протитанкіста. Тепер у нього було ще більше ресурсу для утримання ворога на Донецькому напрямку, де продовжував службу.
3 лютого 2022 року боєць Віталій Заруцький отримав відпуску, та із дружиною поїхав на рідну Полтавщину. По поверненні до Маріуполя 10 лютого у чоловіка виявили захворювання на коронавірус. Відпочинок Віталія мав тривати до 6 березня, але 24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення країни-агресора на наші землі. Тож, ще не до кінця одужавши, 28 лютого він повернувся до лав своєї бригади для виконання військових обов’язків. В той день Маріуполь вже був оточений росіянами, потрапити на околиці до своєї роти можливості не було. Проте Віталій долучився до побратимів-розвідників та приймав участь у боях безпосередньо на вулицях міста.
Українські захисники опинились повністю відрізаними від світу, без зв’язку, провізії, під постійними обстрілами та авіаударами вони гідно та мужньо боронили свою країну. У березні 2022 року розташування Віталія було знищено ворогом вщент, та самому чоловіку з побратимами пощастило вціліти, бо за годину до удару вони виїхали на завдання. Неодноразово він переживав біль від втрати побратимів, які гинули під обстрілами ворога. Доводилось виводити хлопців із засади, врятовуючи їм і собі життя. Згодом підрозділ Віталія передислокувався до заводу ім. Ілліча. Жорстокі бої продовжувались майже щодня.
Дружина Віталія в той час перебувала у Маріуполі разом із батьком та сестрою. Не дивлячись на важку ситуацію в місті, він знаходив час заїхати хоча б на хвилину, дивився чи все добре із родиною, показувався, що і він живий. Допомагав рідним і сусідам продуктами, ліками, водою. Дружина разом із подругою також по можливості готували їжу нашим хлопцям, адже з провізією у захисників ставало дедалі гірше, а це їхні сили і ресурс, таким чином хлопці хоч іноді набиралися сил та відчували підтримку своїх. Ситуація в місті ставала все важче, все частіше траплялись дні, коли від чоловіка не було ані звістки. Останній раз побачитись вдалося 17 березня, ввечері Віталій заїхав додому, щоб відправити родину у сховище. А після цього – тиша та невідомість.
16 квітня родина Віталія виїхала з Маріуполя до Полтави. Шукали… Вірили… Сподівались. Але в листопаді 2022 року прийшла сумна звістка про загибель Віталія під час бойових дій при обороні від танків противника у Маріуполі 1 квітня 2022 року. Військовому було всього 26. Тільки через довгий час тіло передали Україні. Ідентифікувати захисника вдалося по ДНК-тестам. 9 грудня 2022 року Віталія Заруцького поховали на кладовищі в Полтавській області, у рідному місті Карлівка.
Він гідно та мужньо захищав Україну від ворога, ніколи не показував страх, в його очах завжди горіла впевненість, адже щиро вірив у перемогу над ворогом. У спогадах та серцях рідних і друзів Віталій продовжує жити люблячим чоловіком та сином, завзятим воїном та вірним побратимом, справедливою, чесною людиною, гідним патріотом своєї країни.