Єрьоменко Степан Леонідович

16.03.1991 – 11.05.2022

Сержант. Начальник 1-ої кінологічної групи кінологічного взводу 12-ої бригади оперативного призначення Національної Гвардії України. За час служби неодноразово був відзначений грамотами від керівництва, багатьма медалями. Указом Президента України від 28 липня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Степан Єрьоменко народився та виріс у Маріуполі. Навчався у школі №51. Був єдиною дитиною та опорою для мами Алли Степанівни, адже батько пішов з життя, коли хлопчику було всього 8 років. З мамою мав дуже міцний зв’язок, відчували одне одного та жили як на одному диханні. А згодом їх взаєморозуміння та злагода скріпились ще й спільною роботою. Стьопа зростав добрим, справедливим та відповідальним. Мав тонке почуття гумору, яке усіх дуже приваблювало. Завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував. Через всі ці якості мав багато друзів. Змалечку Степан любив тварин, особливо собак і котів. І вони це відчували. Дорогою зі школи, обов’язково за ним вчепиться якийсь котик. А собаки в родині Єрьоменко жили завжди. Стьопа допитливо дізнавався про різні породи, їх розведення, виховання та дресирування, отриманні знання застосовував на практиці та дуже радів успіхам своїх чотирилапих друзів. Мабуть це захоплення та особливе ставлення саме до собак і вирішило у подальшому професійний шлях Степана, який став висококласним кінологом.

У 2012 році закінчив Історичний факультет (спеціалізація Міжнародні відносини) Маріупольського гуманітарного університету та отримав спеціальність «Політолог». Майже одразу після навчання пішов на строкову службу в армію, але напрямок обрав за своїми здібностями та інтересами – вступив до кінологічного взводу в/ч 3057 у Маріуполі. Демобілізуватися не судилося, адже 2013-14 роки були ознаменовані початком російсько-українського військового конфлікту. Степан добровільно долучився до захисту країни та рідного Маріуполя, приймав участь у визвольних боях за місто. 9 травня 2014 року під час зіткнень з угрупованнями проросійських бойовиків, отримав поранення, після чого був комісований.

Наступні два роки Степан присвятив удосконаленню навичок дресирування, відвідував семінари за напрямком. Він і до цього був членом Кінологічної Спілки України, а підвищивши кваліфікацію, отримав звання інструктора з дресирування та став помічником судді у захисній службі України. У 2016 році Степан став провідним спеціалістом у кінологічному центрі Національної поліції України у Донецькій області. Службі у системі МВС присвятив більше 4 років. Це був найпродуктивніший період, за який проявив себе як справжній фахівець-кінолог. Він дуже круто працював. Основні напрямки, яким навчав своїх вихованців – розшук людей, зброї та наркотичних речовин, слухняність та захист. Крім того, займався підготовкою дитячої команди Маріупольської кінологічної служби, дуже радів, коли вдавалося займати призові місця. Сам Степан також неодноразово приймав участь у змаганнях. У 2019 році зі своїм службовим собакою посів І місце у Всеукраїнському конкурсі. У 2021-му саме завдяки Степану його команда зайняла І місце на Східному ОТО по розшуковій тематиці. На цей час він вже обіймав посаду начальника кінологічної групи у 12-й бригаді оперативного призначення НГУ, підписавши контракт з військовою частиною 3057 у квітні 2021-го.

У лютому 2022 року з перших годин повномасштабного вторгнення Степан боронив Маріуполь. Українські захисники з різних підрозділів пліч-о-пліч відчайдушно бились з ворогом у майже повній ізоляції. З 15 квітня разом із побратимами Степан перебував на території комбінату «Азовсталь», де завзято продовжував боротьбу, виконував бойові завдання. Доводилось шукати запаси провізії та води, під постійними обстрілами розбирати завали. Скільки жахливих подій довелося пережити у ті тижні. Не раз Степан дивом рятувався від ворожих куль. Якось поділився із мамою, що потрапив під авіаудар на своїй автівці «Таврії», його викинуло із машини, відбувся контузією, а «Таврюша» згоріла. Іншого дня, вже на «Азовсталі», снаряд «Граду» влучив всього за пару метрів від вікна, де стояв Степан, дивом уцілів. А у хвилини перепочинку від боїв щемливо згадував про свою сім’ю, дуже переживав за маму, кохану дружину та доньку, яку так мріяв побачити та обійняти.

Востаннє поговорити з сином Алла Степанівна змогла 7 травня 2022 року. Розповідав, що нашим бійцям було вже дуже важко, ворожі обстріли майже не затихали. Із кінця квітня за словами Степана наші воїни практично не мали їжі та води, адже усе ділили із цивільними, що перебували у бункерах заводу. «Найтяжче без води. Збираємо конденсат. Але я тримаюся, бо дуже всіх вас люблю», – запевняв маму Степан, згадуючи також дружину і донечку Софійку. Вона народилася 11 травня 2021 року. Чоловік душі не чаяв у своїй маленькій Софійці, а востаннє бачив її дев’ятимісячною. Рівно через рік після народження донечки, 11 травня 2022-го, ворожа авіабомба обірвала життя 31-річного українського захисника.

Того дня під час виконання бойового завдання в районі «Азовсталі» в наслідок потужного авіаційного удару противника, який зруйнував декілька поверхів заводських конструкцій, Степан Єрьоменко отримав вибухову травму несумісну з життям. Рідні дізнались про трагедію лише наприкінці місяця. Коли з «Азовсталі» виводили наших бійців у полон, Алла Степанівна почала дзвонити у різні інстанції. «Тоді мені й сказали, що Стьопа загинув. Тіло нам досі не передали», – ділиться мама захисника.

Степана любили всі, хто його знав. Завжди усміхнений та позитивний, заряджений на результат, дуже світла людина, щиросердна та відверта. За словам друзів та побратимів, Степана жодного разу не бачили похмурим чи сумним, а його дивовижний інтелектуальний гумор підіймав дух у найтяжчі хвилини. Так само як він знаходив спільну мову з собаками, так він міг знайти спільну мову з будь-якою людиною. Мабуть, у ньому було настільки багато внутрішнього світла, що був здатен обігріти кожного.

2 квітня 2024 року в Одеській області було закладено сад «Софія» на честь доньки Степана. У саду висаджено 31 персикове дерево, рівно стільки років було справжньому герою Степану Єрьоменку, який до останнього подиху захищав нашу країну, та чия відвага і самопожертва є прикладом для всіх.