Яцишин Олег Юрійович «Пиріжок»
09.02.1998 – 05.04.2022
Старший солдат, стрілець, помічник кулеметника 21-ої окремої бригади охорони громадського порядку Національної гвардії України, військової частини 3011.
Нагороджений медалями «Учасник бойових дій», «За військову службу Україні» та орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Олег Яцишин народився та виріс у Кривому Розі Дніпропетровської області. До 9 класу навчався у школі №23. З дитинства дуже любив природу і тварин. Найулюбленішими іграшками завжди була зброя. У школі хлопчик також захоплювався інформацією про зброю – її історією, походженням, призначенням. Після школи закінчив Криворізький коксохімічний технікум за спеціальністю «Монтер холодильних установок та вентиляційних систем». Згодом Олег працював на приватному підприємстві онлайн сервіс за спеціальністю «Монтажник систем вентиляції та кондиціонування повітря».
Дуже любив подорожувати містами України. Часто разом з мамою – Наталею Анатоліївною – відвідував нові місця України і завжди залишався у захваті від побаченого. Дуже любив українську музику. Протягом усіх подорожей слухали з мамою музику, розділивши на двох навушники з одного пристрою, адже мали однакові смаки. Найбільше обожнювали вдвох слухати «Rammstein».
Вдома у Олега було багато патріотичної символіки, адже хлопець з юних років був щирим патріотом своєї країни.
У 2014 році потайки від мами відправив листа у Добровольчий батальйон «Азов», де просив його прийняти на службу. Отримав відповідь, що дуже пишаються таким юнаком, але ще потрібно трішки підрости і зачекати декілька років. На той час Олегу було всього 16 років.
У 2018 році Олег отримав повістку на проходження строкової служби в лавах ЗСУ. Згодом пройшов курс молодого бійця у навчальному центрі «Десна» Чернігівської області, склав військову присягу на вірність Українському народу та отримав фах «Оператор-навідник ЗРК «ОСА». Після чого був розподілений для подальшого проходження служби в одній з військових частин на Одещині.
Якось під час несення бойового чергування на одному зі стратегічних військових об’єктів, розрахунку ЗРК, в складі якого Олег був навідником, вдалося виявити ворожий розвідний БПЛА «Орлан», який країна-агресорка вже тоді запускала для розвідки зі сторони невизнаного Придністров’я. Хлопцю вдалося збити розвідника, за що він отримав подяку від командування, та додаткові 5 діб до відпустки. Тоді запросив маму до себе на Одещину, де провели відпустку разом.
Коли повернувся з армії на своє робоче місце, Олег зрозумів, що сумує за військовим життям. Поділився з мамою, що «викрутка і рулетка – це не моє. Я не цивільна людина, я військовий. Моє – це автомат і берці». Загалом саме ця служба дала зрозуміти хлопцю, що він хоче пов’язати своє життя з військовою справою.
У 2020-му році підписав контракт із Національною гвардією України. Проходив службу в батальйоні оперативного призначення 21-ї окремої бригади охорони громадського порядку.
«Сину змалку подобалася військова справа і зброя. А після строкової служби остаточно вирішив стати військовим», – розповіла мати Наталія Яцишина.
8 лютого 2022 року захисник у складі ротно-тактичної групи своєї бригади виїхав на чергову ротацію на Донеччину. Цього разу це було місто Маріуполь. По приїзду хлопці охороняли маріупольський аеропорт. Це вже була третя ротація Олега. З кожної ротації він привозив грамоти і відзнаки, адже завжди сумлінно ніс службу. Хлопець поділився з мамою, що хоче з цієї ротації привезти справжню бойову нагороду… 9 лютого Олегу виповнилося 24 роки. Свій останній земний день народження він відсвяткував у колі побратимів.
Від початку повномасштабного вторгнення хлопці тримали оборону на рибоконсервному комбінаті Маріуполя. Стояли на цих позиціях майже до кінця березня. Це була берегова лінія. Головним завданням було унеможливити висадку ворожого десанту з моря. Наприкінці березня було отримано наказ відійти з цих позицій на «Азовсталь». Дуже важко довелося добиратися до комбінату, адже переправлялися вплав на надувних човнах, під ворожим обстрілом, в повній амуніції. Переправа тривала усю ніч. Бійці були втомлені, голодні і виснажені, але їм все ж вдалося дістатися комбінату. Там вони потрапили до одного з бункерів, щойно переодягнувшись в сухий одяг, у ніч проти 31 березня 2022 року отримали повідомлення про висадку ворожого десанту на шлакову гору, яка була панівною висотою біля комбінату «Азовсталь». На шлаковій горі Олег з побратимами вступив у бій зі спецзпризначенцями.
Під час зачистки Олег отримав кульове поранення в живіт, уламками також були посічені ноги та перебита в лікті ліва рука. Побратимам вдалося доставити його у бункер «Желізяка», який був облаштований під військовий шпиталь, де медики змогли його прооперувати, дістати кулю та стабілізувати стан. Олег повідомив мамі: «Я поранений, але нам вдалося виконати завдання…». Згодом захисник писав: «Я вже сам встаю, і намагаюся потихеньку ходити, і лікарі з мене дивуються». А пізно ввечері, 4 квітня, було останнє повідомлення: «Мамо, я поки що сам нічого не знаю і сказати не можу, але молись за мене сьогодні, як ніколи. Якщо Бог дасть і все буде добре, я завтра напишу». Також хлопець надіслав своє фото, зроблене на «Азовсталі»…
З оточеного Маріуполя Олега вивозили гелікоптером, адже побратими розуміли, що він має поранення, які потребували термінового лікування. Але 5 квітня 2022 року гвинтокрил, в якому з «Азовсталі» летів поранений захисник, був збитий над окупованою територією Запорізької області. Про це мама Олега дізналася майже через рік. Наталія Анатоліївна вважала, що син в полоні і робила все можливе, щоб знайти і повернути свого єдиного сина…
Місцеві жителі поховали Олега та побратимів у братській могилі в селі Новоселівка Пологівського району Запорізької області. Ексгумація відбулася тільки в травні 2023-го року. Після проведених ДНК експертиз мамі підтвердили загибель Олега. Поховання героя відбулося 21 жовтня 2023 року. Захисника поховали на Секторі почесних поховань центрального цвинтаря Кривого Рогу.
8 квітня 2024 року в школі в Кривому Розі, де навчався захисник, відкрили меморіальну дошку на його честь.
В Олега залишилися мати і донечка. Добрий, веселий, життєрадісний, вихований, чуйний, порядний, завжди готовий прийти на допомогу, міг підтримати та розрадити – саме таким його запам’ятали рідні та знайомі. Олегу назавжди 24 роки…
Бути Героєм – жити вічно! Вічна шана тобі, наш Захиснику!
Герої не вмирають, вони залишаються в наших серцях!
Вічна пам’ять і слава Олегу Яцишину, який захищав рідну Україну і кожного з нас! Нехай душа загиблого бійця знайде вічний спокій, а пам’ять про героїчного сина України вічно зберігатиметься у наших серцях.