Веділін Олександр Олексійович
25.11.1980-31.03.2022
Капітан 2 рангу 23-го загону Морської охорони міста Маріуполя. При житті був відзначений нагрудним знаком «Козацький хрест», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». Указом Президента України від 24 травня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеню.
Олександр Веділін народився у місті Корсунь-Шевченківський Черкаської області. Батькам пощастило на синів-близнюків. А Олександр разом з братом Олексієм мали гарний взірець у всьому – батька. Той працював інженером в телекомунікаційній компанії, захоплювався радіосправою, долучив до цього і синів. Сашко улюблену справу і фах поєднав ще й зі служінням Батьківщині. Після випуску з Київського інституту телекомунікацій та інформатизації молодий дипломований зв’язківець Олександр Веділін у 2002 році отримав розподіл до Державної прикордонної служби. Розпочав службу в м. Маріуполі, потім була м. Ялта, згодом – м. Керч (АРК).
У 2014 році, під час анексії Криму, Олександр залишився вірним присязі та разом з побратимами й корабельним складом вийшов до материкової частини України. Так доля знову привела його до м. Маріуполя. Сашко жартував, що це його «друге пришестя». Відтоді Маріуполь для Олександра та його родини став другим домом.
З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр Веділін пліч-о-пліч з побратимами тримав оборону міста. Жіночій половині сім’ї вдалося виїхати з понівеченого Маріуполя наприкінці березня 2022 року, і це неймовірно втішало серце самовідданого захисника, надавало сил завзято боронити рідну країну та мирне життя рідних. Олександр присилав до дому фото з розташування, де легко було вгадати саме його спальне місце: на ліжку троє котів, тварини завжди тулилися до Сашка, відчуваючи його добру енергетику. Близькі дуже сподівалися, що Олександр житиме, що їхня військова частина вистоїть. І сам він вірив в Перемогу до останнього подиху, мав безліч планів на життя.
31 березня 2022 року під час одного з авіаційних ударів ворога, перебуваючи на бойовому чергуванні, Олександр Веділін загинув.
Як справжній офіцер він щиро любив свою роботу, виручав, рятував, брав на себе повну відповідальність, завжди беріг своїх підлеглих. Був дуже добрим, уникав сварок та конфліктів. Одним з його найбільших захоплень були подорожі. Ще в Криму обійшов всі гірські вершини й дуже цим пишався. Здавалося, немає такої висоти, яку б він не взяв. А свою сім’ю вважав найкращою компанією у будь-яких авантюрах. Разом з коханою підкорювали світ, піднялися на Говерлу. Ще одна пристрасть Олександра – чаювання. Друзі жартували, що Сашко на 80% складається з чаю. А де чай, там і банка улюбленого смородинового варення.
При зрості 195 см Олександр завжди носив усмішку, як візитівку. Це була людина-позитив, який усіх заряджав. Добра пам’ять про гідного воїна-захисника продовжує підтримувати побратимів, а його посмішка освітлює з небес їм шлях до Перемоги. В рідному місті вулиця, де знаходиться батьківський будинок, носить ім’я Олександра Веділіна.
Джерело: https://www.facebook.com/MaritimeGuardStateBorderService