Таритін Дмитро Андрійович «Молнезар»
26.06.1996 – 15.04.2022
Молодший лейтенант окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України, військова частина 3057. За час військової служби отримав наступні нагороди: відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції», нагрудний знак «Ветеран війни», медаль «За військову службу Україні», нагрудний знак «Козацький хрест» II ступеню. Указом Президента України від 5 травня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Дмитро Таритін народився в місті Бердянськ Запорізької області. Дуже рано проявив українську самосвідомість та чіткий патріотизм. У 16-річному віці долучився до українського націоналістичного руху. В 2013-2014 роках у складі організації «Патріот України» брав участь у вуличній декомунізації м. Запоріжжя та подіях Революції Гідності. Восени 2014 року став співзасновником Цивільного корпусу «Азов» у Запоріжжі.
Шлях військового хлопець розпочав у 2016 році, під час самого розпалу бойових дій на сході України. Дмитро вступив до лав гвардійського полку «Азов» Національної гвардії України, відомого нині як окремий загін спеціального призначення «Азов». Він дуже любив справу, якою займався, мав розвиток на посаді. В нього горіли очі, коли він ділився успіхами або просто навіть думками по роботі.
А ще Дмитро завжди проявляв цікавість до історії, читав багато історичної літератури та прагнув вивчати цю галузь ще глибше. Допитливий розум та наполегливість допомогли отримати диплом бакалавра Запорізького національного університету за спеціальністю «Політологія» у 2017 році, а вже наступного року Дмитро закінчив магістратуру Бердянського державного педагогічного університету, опанувавши кваліфікацію за напрямком «Історія та Археологія».
З перших днів повномасштабного російського вторгнення в Україну Дмитро Таритін перебував на передовій – брав участь у боях за місто Маріуполь. По мірі того, як ворог посилював блокаду міста, все більше українських захисників зосереджувалось на території заводу «Азовсталь» для утримання позицій. 15 квітня 2022 року внаслідок ворожого авіаудару сталося перше потрапляння по бункерам Азовсталі, це було близько 2 години ночі. Дмитро як раз знаходився там разом з побратимами. Він отримав тяжкі поранення черевної порожнини не сумісні з життям. Наступного дня друг сім’ї Таритіних та побратим Дмитра сповістив дружині Надії про загибель чоловіка.
Тільки через рік та три місяці болісних очікувань та низки досліджень за результатами тестів ДНК, тіло українського патріота ідентифікували та передали близьким. Родина отримала змогу попрощатися та провести кремацію, але поховати Дмитра поки не вдалось. Він має покоїтись поруч із побратимами, тому сім’я чекає на відкриття військового меморіалу, на військовому кладовищі у м. Києві. Наразі урна з прахом перебуває у столиці, в патронатній службі полку «Азов».
У Дмитра Таритіна залишились мати, молодший брат, дружина Надія і маленький син Остап. Ще за місяць до повномасштабного вторгнення здійснилась найзаповітніша мрія Дмитра – стати татом, і цей місяць він провів із сім’єю. Остап – маленька копія тата, який намагався дати сину всю батьківську любов та турботу, але часу на це, на жаль, доля виділила так мало. Діма мав безмежне серце, готове обійняти турботою цілий світ. Він обожнював свою собаку, яка зараз залишилась з Надією, вважав її першою дитиною, як би це смішно не звучало. Але справжні чоловіки не соромляться бути відкритими, не ховають почуття від близьких. Таким був і Дмитро – прекрасним чоловіком, справедливим, чесним, сильним духом, дуже розумним.
Надія обожнювала слухати чоловіка, його думка завжди була слушною та необхідною. З ним можна було спілкуватись на різні теми, починаючи від побуту, бюрократії, політики, закінчуючи філософією, історією. «Він був для мене першим коханням. Мені пощастило, що мій чоловік став для мене найкращим другом і найголовнішою підтримкою та опорою. Я згадую його, наше спільне минуле, нашу сім’ю тільки з посмішкою. Він був щасливий, і ми з ним були щасливі» – згадує Надія.
Талановитий інтелектуал, розумний, гідний, Дмитро Таритін ніколи ні в чому не перекладав відповідальності на інших. Його відмінним рисами були витримка та вміння відстоювати власну точку зору на будь-яке питання. Його турбували важливі питання: яким має бути майбутнє та чому потрібна істина, як залишитись гідним у цьому не завжди гідному світі. Своїм життям та шляхом військового Дмитро довів, що принаймні особисто для себе він знайшов відповіді. З честю жив, з честю виконував свій громадський та військовий обов’язок, зі щирим серцем любив, справедливо відносився до людей, світлу й щасливу долю України ставив понад усе, вище навіть власного життя.