Сидоренко Ярослав Володимирович «Крейзі»

16.01.1977 – 20.05.2022

Молодший сержант, командир кулеметного відділення-старший кулеметник взводу вогневої підтримки 3-ї роти оперативного призначення 1-го батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення «Азов». Був нагороджений медаллю «За оборону Маріуполя». Указом Президента України від 17 травня 2022 року, всього за кілька днів до загибелі, був нагороджений медаллю «За військову службу Україні».
Народився Ярослав 16 січня 1977 року в багатодітній сім’ї. Мав 2 сестер і 3 братів, двоє з яких також вступили до лав полку «Азов». Середній брат Сидоренко Андрій Володимирович загинув 15 квітня 2022 року на території заводу «Азовсталь». Менший брат Сидоренко Віталій Володимирович перебував у полоні. Дитинство та юність Ярослав провів в місті Фастів Київської області. Там закінчив ліцей і знайшов вірних і щирих друзів. Дуже полюбляв грати в шахи та пінг-понг.

З юності мав активну громадянську позицію. Брав участь в акціях на Майдані. До російсько-української війни працював в будівельній компанії. До лав ОЗСП «Азов» долучився восени 2014 року. Про це знали лише брати; мати та інші рідні дізналися, що він служить лише з сюжету новин, де розповідали про пораненого, який святкує свій день народження у шпиталі. Службу в спецпідрозділі не переривав. Всі побратими та друзі його дуже поважали і цінували.

З початком військової служби в «Азові» життя Ярослава пов’язане з Донеччиною. Останні вісім років український захисник мешкав у м. Маріуполі. Брав участь у Широкинській операції, де у районі н.п. Гранітне отримав поранення. Виконував бойові задачі у боях на Світлодарській дузі. До кінця залишився вірним своєму народові та воєнній присязі.

З перших днів повномасштабного вторгнення Ярослав перебував на обороні міста Маріуполь. Загинув Ярослав Сидоренко 20 травня 2022 року під час оборони міста на території заводу «Азовсталь».

Рідні та друзі назавжди запам’ятали Ярослава як дуже світлу людину, щирого і доброго сина, брата, батька, дядька, друга, побратима і чоловіка з відкритою душею, завжди готового прийти на допомогу та підтримати у будь-якій ситуації. У Ярослава залишилася дружина та двоє синів від першого шлюбу жінки, яких він виховував та любив як своїх рідних дітей. Один з синів також служив у лавах полку «Азов», боронив м. Маріуполь, де отримав поранення та втратив ногу.

Мужній та відважний військовий Ярослав Сидоренко мріяв про мирне життя у вільній та квітучій Україні. Поважав і любив українську мову, культуру та історію своєї країни. До останньої хвилини життя відстоював свободу рідної держави та наближав Перемогу.