Сидоренко Андрій Володимирович «Сидор»

16.05.1980 – 15.04.2022

Старший лейтенант, старший офіцер групи бойової та спеціальної підготовки окремого загону спеціального призначення «Азов». Під час військової служби був нагороджений орденом «За мужність» III ступеню, вогнепальною зброєю, наручним годинником. Указом Президента України від 5 травня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеню.

Народився 16 травня 1980 року в багатодітній родині. Мав двох сестер і трьох братів, двоє з яких також вступили до лав полку «Азов». Старший брат Сидоренко Ярослав Володимирович загинув 20 травня 2022 року на території заводу «Азовсталь». Менший брат Сидоренко Віталій Володимирович перебував у полоні.

Дитинство та юність Андрій провів у місті Фастів Київської області. Там закінчив ліцей і познайомився з людьми, які стали для нього вірними друзями на все життя. З початком військової служби рідним краєм для Андрія стала Донеччина. Останні 8 років чоловік мешкав в м. Маріуполі, дуже полюбив прекрасне місто на березі моря. Тут знайшов кохання та у 2020 році утворив сім’ю, одружившись з донькою побратима.
Брав активну участь у спортивних змаганнях. У жовтні 2021 року посів 3-тє місце на обласних змаганнях з гирьового та армспорту серед військових у м. Краматорську.

Андрій відрізнявся свідомою громадянською позицією. Брав участь в акціях на Майдані. До російсько-української війни працював в будівельній компанії. До лав ОЗСП «Азов» долучився 17 червня 2014 року. Службу в спецпідрозділі не переривав. До кінця був вірний народу України. Займав посаду начальника групи з бойової спеціальної підготовки. Побратими його дуже поважали та цінували як командира так і друга. Перебував на обороні Маріуполя. Був учасником Широкинської операції, де очолював взвод розвідки. Його група на той час складалася з молодих хлопців 18-22 років, для яких Андрій був авторитетом як старший брат. Крім цього виконував бойові розпорядження з контрдиверсійної та контрснайперської боротьби у населених пунктах в зоні АТО: Павлопіл, Водяне, Мар’янка, Гранітне та інших, брав участь у боях на Світлодарській дузі.

Від початку повномасштабного вторгнення Андрій Сидоренко без вагань став на захист рідної землі. Пліч-о-пліч з побратимами боронив місто Маріуполь, тримав оборону «Азовсталі». Саме тут на території оточеного ворогом заводу 15 квітня 2022 року незламний український захисник зустрів загибель.

Як згадує брат, Віталій Сидоренко, з трьох братів-військових Андрій був найсильнішим та найдосвідченішим. Під час оборони м. Маріуполя та території заводу «Азовсталь» Андрій часто надавав поради побратимам, рвався у бій, навіть коли сам був поранений, надихав та давав впевненості іншим захисникам.

За кілька днів до загибелі разом з волонтерами та друзями з м. Фастів ініціював збір коштів на тепловізор для потреб полку. Після загибелі Андрія обладнання було придбано і зроблено гравіювання «Полку АЗОВ в пам’ять про Сидора».

Андрій вів активний спосіб життя, дуже любив подорожувати. Дорожив українською мовою, культурою, на високому рівні знав історію своєї держави. Мріяв про квітучу незалежну Україну. Був гідним, справжнім, вірним сином, братом, дядьком, другом, побратимом і чоловіком. У Андрія залишилася дружина, яка в лютому 2022 року теж вступила до лав полку «Азов».