Семеген Валентин Ілліч «Сем»

10.10.1996 – 22.04.2022

Старший солдат, розвідник 21-го окремого мотопіхотного батальйону «Сармат» у складі 56-тої окремої Маріупольської мотопіхотної бригади, військова частина А2962. За час військової служби неодноразово був відзначений почесними грамотами та подяками від командування, мав наступні нагороди: відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції», медаль «Захиснику Вітчизни», медаль «За поранення» (За жертву крові в боях за волю України), орден «За мужність» ІІІ ступеня та ін.

Валентин Семеген народився у селі Мигове Чернівецької області у простій сільській родині. З 2003 по 2014 роки навчався у Мигівській сільській школі. А по закінченню вступив до Чернівецького професійно-будівельного ліцею, де здобув професію маляра-штукатура. З дитинства був дуже жвавим та відрізнявся веселим характером. У підлітковому віці Валентин захопився спортом, особливо подобалось йому вивчати різноманітні вправи на турніках. Брав активну участь у всіх шкільних та позашкільних спортивних змаганнях.

Батько Валентина служив у війську, а коли отримав серйозне поранення був комісований. Хлопець у всьому брав приклад із батька, тож не дивно, що з раннього віку вирішив і своє життя присвятити військовій службі. А коли побачив по телебаченню морських піхотинців, просто загорівся цією професією. 28 квітня 2016 року Валентин добровольцем вступив на контрактну службу до першого лінійного батальйону 36-тої бригади морської піхоти. Служив у місті Миколаїв. Брав участь в АТО, воював у найгарячіших точках Донеччини, зокрема у боях за Широкине та Водяне. У 2017 році батальйон було переформовано у 503-тій окремий батальйон морської піхоти з місцем дислокації у м. Маріуполі. Відтоді життя чоловіка було пов’язане з нашим приморським містом. Тут зустрів своє кохання, створив щасливу сім’ю, а Маріуполь став для нього рідним домом.

Не всі вірять у кохання з першого погляду, та у Валентина сталося саме так. З майбутньою дружиною познайомився на службі. Інна також працювала у 503-му батальйоні військовим кухарем. Ось як вона згадує їх першу зустріч: «Я була з побратимами на подвір’ї військової частини. Валентин йшов з боку моря, сам проявив до мене увагу, познайомились, трохи поговорили. А коли я пішла, то почула у слід: «Ця мала буде моєю дружиною». Тоді не надала цим словам великого значення. Але з часом між нами дійсно виникли палкі почуття». Валентин та Інна одружились у 2019 році. Батьки дружини дуже добре прийняли Валентина, так само як і старша донька Інни Вікторія, адже він до усіх ставився як до рідних. Вікторію хотів удочерити, допомагав готувати уроки, разом шуткували, часто виїжджали на прогулянки усією дружньою сім’єю.

У жовтні 2019 року у подружжя народилась перша спільна донечка – Ніколь. Валентин був присутній на пологах, просто зірвався з роботи та помчав до коханої у лікарню, весь час підтримував. А коли його дівчат 10 жовтня виписали із пологового будинку, Валентин сприйняв це як найкращий подарунок на свій день народження. Молодша донечка Владислава народилась 9 лютого 2022 року. За кілька днів до цього Валентин отримав важке поранення у плече, тиждень провів у шпиталі. Проте все одно особисто забирав дружину із пологового, а коли ніс маленьку Владиславу на руках, відчуття щастя перекрило навіть біль від поранення.

Початок повномасштабного вторгнення родина Семеген зустріла у селі Портівське Маріупольського району, де мешкали з 2021 року. На цей час Валентин вже служив у 21-му ОМПБ «Сармат», а їх позиції дислокувались у м. Торецьку Бахмутського району Донецької області. Вранці 24 лютого чоловіка терміново викликали з відпустки, швидко зібрав речі та поїхав разом із побратимами. В цей день рідні бачили його востаннє. Дружина з доньками залишалися у Портовському, яке невдовзі окупували російські війська. Зв’язку із чоловіком майже не було. Нормально поговорити довелось лише 8 березня 2022 року. Інна згадує останні слова коханого: «Я за вас, за свою родину, буду їм глотки зубами перегризати. А якщо загину, розкажи донечкам, що я намагався бути героєм».

22 квітня 2022 року Валентин Семеген загинув під час виконання бойового завдання у сел. Піски Донецької області, отримавши проникаюче осколкове поранення голови. Сталося це у Страсну п’ятницю напередодні Великодня. Інна у цей момент перебувала вже у російському полоні, куди потрапила як військовослужбовиця за наводкою своїх же односельчан, знайомих. Згадує, як у день загибелі чоловіка їй стало дуже зле, підскочив тиск, серце калатало у грудях, знепритомніла. Через кілька днів побачила ще й страшний сон, у якому спілкувалась із побратимами, питала у комбата, де Валентин, а їй відповідали, що він загинув. Мабуть, любляче серце жінки відчувало трагедію, про яку невдовзі дізналась і насправді.

Інна провела у російському полоні 1 рік та 2 місяці. Бачила безліч жахіть: як знущалися з українських захисників, постійно били, катували, морально принижували. Дівчатам діставалося менше, проте серце рвалося на шматки, коли чули крики своїх побратимів, з яких і не дивлячись можна було зрозуміти, крізь які наруги доводиться проходити нашим військовополоненим. Лише звільнившись із полону 26 травня 2023 року, Інна з доньками змогла переїхати до Чернівецької області, ближче до місця, де у рідному селі Мигове на Алеї Слави полеглих захисників похований її коханий Валентин.

У Валентина Семегена залишились батьки, дружина, три донечки. Інна до сих пір не вірить, що його немає у живих, здається, він просто у війську, відбиває ворожу навалу та не може вийти на зв’язок, але от-от повернеться… Проте, війна забирає найкращих. Валентин був дуже щирою, життєрадісною людиною, до усіх завжди звертався з відкритою посмішкою, був душею компанії та мав багато друзів. У його домі за великим столом часто збиралися побратими. Нікому не відмовляв у допомозі, завжди підтримував. Надзвичайно любив свою дружину та доньок, після будь-яких суперечок завжди першим йшов на примирення, робив своїм дівчаткам безліч приємних сюрпризів. Один із пам’ятних подарунків – ланцюжок із янголом – Інна до сих пір дбайливо зберігає у пам’ять про коханого чоловіка, справжнього патріота України та захисника, який ціною власного життя відбивав наступ російських загарбників.