Пильников Володимир Володимирович «Грек»
04.09.1981 – 21.11.2022
Головний сержант, командир 1-го зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу 21-го окремого мотопіхотного батальйону «Сармат» 56-тої окремої мотопіхотної бригади. За досягнуті успіхи в бойовій підготовці, високий рівень військової дисципліни та сумлінне виконання службових обов’язків не раз нагороджувався грамотами та подяками від командування. Був нагороджений відзнакою «За участь в антитерористичній операції».
Володимир Пильников народився у місті Макіївка Донецької області. Дитинство пройшло у рідному місті, часто виїжджали з родиною на літній відпочинок до с. Урзуфу на берег Азовського моря. Після закінчення школи Володимир отримав професію повара. Але вже у віці 18 років переїхав до м. Маріуполя та почав працювати у сфері будівництва, займався ремонтними роботами. У 2003 році зустрів майбутню дружину Олену, з якою провів 19 щасливих років у шлюбі. За цей час народилось 2 донечки – Вілена та Віолетта.
Володимир не проходив строкову службу в армії. Проте часто спілкувався з бійцями військової частини, що базувалась неподалік селища «Зірка» Іллічівського району Маріуполя, де мешкала родина Пильникових. Робота військовослужбовців вражала та викликала повагу. Мабуть через це у 2017 році Володимир вирішив добровільно вступити до лав Збройних Сил України. Доєднався до 23-го батальйону 56-тої окремої мотопіхотної бригади. Далі, протягом трьох років служби неодноразово приймав участь у бойових діях та виконував бойові завдання в зоні АТО на Донеччині, зокрема у сел. Піски Покровського району Донецької області.
У 2020 році Володимир Пильников перевівся до 21-го батальйону 56-тої ОМБр. А у січні 2022-го як раз перебував у відпустці, вдома з родиною. Тут бійця і зустріла звістка про військову загрозу з боку ворога, терміново викликали на службу. Тож, востаннє рідні бачили Володимира наприкінці січня 2022 року. Початок повномасштабної війни він зустрів у складі свого підрозділу на позиціях Авдіївського напрямку, адже з листопада 2021 року батальйон базувався в районі населених пунктів Піски та Водяне.
Родина Володимира залишалась у Маріуполі. Від початку березня 2022 року не було жодного зв’язку. Лише у кінці травня, коли дружина з доньками змогли виїхати на більш-менш спокійну територію, вдалося зв’язатися через СМС. Важко передати словами радість від усвідомлення, що твої найближчі та найрідніші люди живі. Володимир під час коротких дзвінків запевняв кохану, що все буде добре, скоро зустрінемось та повернемось до звичного життя. Але сталося зовсім інакше. Протягом 10 місяців рідні не мали змоги побачитись зі своїм любим чоловіком та батьком.
20 листопада 2022 року Володимир подзвонив дружині, сказав, що відправляється з побратимами на бойове завдання, просив щоб не переживала, якщо кілька днів не буде виходити на зв’язок. А вже наступного дня Олена отримала трагічну звістку – при виконанні бойового завдання в селищі Первомайське Донецької області під час жорстокого обстрілу з боку ворога її коханий чоловік Володимир Пильников загинув 21 листопада 2022 року. Поховати українського захисника та патріота родині вдалося лише у лютому 2023-го. Довелось пройти через процедуру упізнання та ДНК-тести, адже тіло бійця передали як невідомого. Урочисте поховання відбулось на Алеї Слави Краснопільського кладовища м. Дніпра.
Зараз єдине, що залишилось у родини на згадку про Володимира, це світлини, на яких він завжди усміхнений, адже у будь-якій ситуації залишався собою – відкритим, веселим, доброзичливим чоловіком з прекрасним почуттям гумору. Навіть перебуваючи на військовій службі намагався надсилати дружині позитивні фото. На одній зі світлин – серце з уламків снарядів, що виклав для коханої. У Володимира Пильникова залишились дружина та доньки. Молодша дочка найважче переживає втрату тата, адже усі роки він був підтримкою та захисником для своїх дівчат. Весь вільний час проводив із сім’єю, а зустрічі з рідними були завжди душевними та теплими. За словами Олени, вона втратила не лише чоловіка, а й найкращого друга, з яким усе ділили на двох, і радості, і труднощі. Навіть мали спільне захоплення – рибалка, часто змагалися, у кого більший улов.
У серцях рідних, друзів, побратимів назавжди залишиться пам’ять про Володимира Пильникова, як одного з непохитних українських воїнів, захисника, який віддав життя заради сім’ї та своєї країни.