Процак Вячеслав Геннадійович «Шкіпер»
05.11.1994-26.04.2022
Старший матрос, радіометрист, навідник малого катеру BG-25 23-го загону Морської охорони міста Маріуполя. При житті був удостоєний Відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції», мав також інші нагороди. Указом Президента України від 24 травня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеню.
Вячеслав Процак народився та виріс в м. Маріуполі. Непосидючий хлопчина так і шукав пригод, дерева, дахи та недобудови були його роздолом. З юного віку був самостійним, намагався заробляти, щоб підтримати родину та здійснити власну мрію – придбати мопед. Збирав овочі, фрукти, навіть підробляв вантажником. Дуже поважав та любив батьків. Романтика моря для Вячеслава була визначною. Тож, вчитися пішов до Херсонського морехідного училища рибної промисловості, де здобув кваліфікацію «судномеханіка» та майже рік працював на риболовному судні.
З того часу Вячеслав свідомо пов’язав життя з морем. У 2017 році долучився до лав морських прикордонників. Служив на посадах плавскладу. Багато часу проводив на бойових чергуваннях у морі. Проте, завжди залишався жадібним до знань, тому закінчив юридичний інститут в м. Кривому Розі. Там зустрів долю. Разом з коханою повернувся до Маріуполя, власноруч зробив ремонт у квартирі та дуже цим пишався.
Повномасштабна війна перекреслила всі далекоглядні плани та мрії. З перших днів повномасштабного вторгнення Вячеслав разом з побратимами став на захист рідного міста. Кожну вільну хвилину намагався піклуватись про рідних, що переховувались у підвалі: приносив їжу, воду, розмальовки та олівці для малечі. Незнайомій бабусі здобув тонометр. Коханій 8 березня подарував парфуми, які тепер стали справжнім скарбом та світлою пам’яттю. Останній зв’язок з родиною був вже після перебазування підрозділу до комбінату «Азовсталь». Кохана згадує, що розмовляли зі Славою майже 20 хвилин.
Бойовий пост на «Азовсталі» став для нього останньою висотою. 26 квітня 2022 року Вячеслав заступив на бойове чергування на спостережному пункті «Гора». Згодом почався обстріл. По наших позиціях працював ворожий снайпер. Обмежена видимість та надлюдське виснаження наших бійців ускладнювало їм виконання завдань, критично знижувало пильність. Вячеслав отримав поранення, несумісне з життям.
Рішучий, цілеспрямований, мужній воїн-прикордонник Вячеслав Процак назавжди залишиться в рядах Морської охорони та спогадах рідних. Друзі вважали його людиною з великим серцем, та водночас міцним, мов кремінь, порядним, турботливим, завжди готовим прийти на допомогу. А ще він був добрим, веселим оптимістом. Сильний чоловік в чомусь лишався хлопчиком, бо дуже любив каруселі та гойдалки. Готувався до стрибку з парашутом. Мати Вячеслава згадує, що на кожне сімейне свято він замовляв грецький пиріг шумуш. Вибагливий ласун мріяв відкрити поруч із будинком кондитерську або магазин солодощів, щоб завжди задовольняти будь-які бажання справжніх поціновувачів смаколиків. А його молодший брат мріяв бути військовим, як Славко.
Пам’ять про великого життєлюба і самовідданого бійця Вячеслава Процака, який завжди ставив перед собою круті цілі та до кінця залишався вірним Україні, житиме вічно.