Нахоренко Андрій Вадимович «Апостол»
14.10.1972 – 23.10.2023
Солдат, стрілець-кухар 3-го батальйону оперативного призначення 3-го взводу роти оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) 15-тої бригади оперативного призначення імені Героя України лейтенанта Богдана Завади «Кара-Даг» (в/ч 3029). Наразі родина Нахоренко очікує на отримання посмертної нагороди для свого героя-захисника.
Андрій Нахоренко народився у місті Торез Донецької області. З часом родина переїхала до Маріуполя, тут пройшли дитинство та навчання Андрія, а саме приморське місто стало для нього рідним. Малий Андрійко був веселим бешкетником, але при цьому відрізнявся великою доброзичливістю. Завжди був готовий прийти на допомогу та мав багато друзів. У 1992 році хлопець закінчив електромеханічний технікум, та одразу влаштувався на роботу до державного підприємства «Маріупольський морський торгівельний порт». Починав свій професійний шлях з роботи електрослюсарем бази внутрішньої механізації порту (БВМ). З цим підприємством було пов’язане усе професійне життя Андрія Вадимовича, адже і після проходження строкової служби в армії повернувся на роботу до порту.
Кохання всього свого життя Андрій зустрів у Харкові, та разом із дружиною Тетяною оселилися у Маріуполі, в Приморському районі. Тетяна згадує, як полюбляли разом гуляти Приморським парком, милувалися містом, спускалися до моря. Андрій віддавав перевагу саме пішим прогулянкам, навіть на роботу до порту завжди ходив пішки.
З молодих років Андрій відрізнявся прагненням до саморозвитку та вдосконалення у всьому, за що брався. Не оминув і можливості отримати вищу освіту. У 2000 році закінчив Приазовський Державний Технічний Університет за спеціальністю «Підйомно-транспортні, будівельні, дорожні машини і обладнання» та здобув кваліфікацію інженера-механіка. Це відкрило перед чоловіком нові професійні горизонти. Того ж 2000 року отримав посаду змінного механіка. А з 2019-го вже працював начальником зміни БВМ. На цій посаді Андрій Вадимович і зустрів початок повномасштабного вторгнення.
Запеклі перші тижні війни родина Нахоренко пережила в охопленому вогнем та відрізаному ворогом від України Маріуполі. Виживали разом під постійними ворожими обстрілами, намагалися підтримувати один одного. Родині вдалося виїхати з окупованого міста 16 квітня 2022 року, спочатку до м. Бердянська. І тільки через місяць, 12 травня, дісталися до українського Запоріжжя. Улюбленець сім’ї – кіт Маркіз – разом з усіма стійко переніс усі переїзди. З Андрієм у них був особливий зв’язок, часто ласували разом чіпсами або сиром, і спав Маркіз тільки поруч із Андрієм, відчуваючи любов господаря та виказуючи і йому всю свою відданість.
Майже рік родина намагалася влаштувати життя на новому місці. А навесні 2023 року Андрія Вадимовича було мобілізовано до лав Національної Гвардії України. Чоловік прийняв свій громадський обов’язок по захисту Батьківщини з гідністю та честю. Про службу майже ніколи нічого не розповідав, беріг рідних від зайвих хвилювань, тільки очі Андрія говорили про біль та нерозуміння, як така страшна війна могла статися у рідній країні. Проходження військових навчань тривало два місяці, а після цього майже відразу Андрій потрапив на бойові позиції фронту. Підрозділ, в якому служив, був закріплений на відбитих у противника позиціях у Запорізькій області. Головним завданням наших військових було тримати позиції. Не зважаючи на постійні обстріли з боку ворога, Андрій Вадимович завзято бився пліч-о-пліч з побратимами. Коли виходив на зв’язок із близькими, у розмовах та смсках часто стверджував: «Будемо жити, і жити добре». Останнім часом ця фраза стала ніби життєвим гаслом Андрія, ствердженням віри у спокійне майбутнє. Про жахи війни чи труднощі життя в умовах фронту ніколи не згадував, тільки запевняв: «У мене все добре». Таке повідомлення надіслав дружині й в останній раз, за два дні до трагедії…
23 жовтня 2023 року при виконанні бойового завдання в районі населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області Андрій Нахоренко у складі групи побратимів потрапив під прицільний вогонь ворога. Усі члени групи українських військових загинули у тому бою. Через безперервні обстріли та запеклу битву, тіло Андрія змогли забрати з поля бою лише 30 жовтня. 6 листопада 2023 року на Алеї Героїв Краснопільського кладовища у м. Дніпрі відбулося урочисте поховання українського патріота та захисника Андрія Нахоренка.
У серцях близьких та друзів він назавжди живий. Чуйна, доброзичлива та дуже добра людина, надійний друг, відповідальний та справедливий, мужній та хоробрий, стійкий та самовідданий – саме такими словами згадують Андрія рідні, знайомі та колеги. Особливим захопленням чоловіка було колекціонування ножів та годинників, збирав екземпляри різної форми та оздоблення і міг годинами розповідати про свою колекцію. На жаль, вона лишилась у Маріуполі. Так само як і вірші, які Андрій протягом життя писав для рідних, більшість з них була присвячена доньці та дружині.
Усе тепло, любов та підтримку Андрій віддавав своїй родині, коханій дружині та єдиній доньці, якій з малечку приділяв увесь вільний час, водив на різні гуртки, усіляко підтримував, любив безмежно. З великою повагою та опікою ставився до літньої мами. За словами дружини Тетяни, вона втратила не лише чоловіка, а й найкращого друга, з яким ділили і радощі, і труднощі, і біль від втрати неможливо передати жодними словами. Андрій Нахоренко не вагався стати на захист рідної землі, до останнього подиху залишався вірним присязі та сповна виповнив головний обов’язок – боронити від ворога щасливе майбутнє України.