Мордік Сергій Борисович «Шахтар»
31.01.1971 – 29.04.2022
Солдат військової служби за контрактом, кулеметник 3-го відділення 2-го комендантського взводу комендантської роти окремого загону спеціального призначення «Азов». Указом Президента України від 24 травня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Рішенням Івано-Франківської міської ради від 7 травня 2024 року посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Івано-Франківська».
Сергій Мордік народився у смт. Олександрівка, Мар’їнського району, Донецької області. Коли був дитиною, дуже любив спорт, у юнацтві займався греко-римською боротьбою, футболом, баскетболом, мав багато нагород. Здобув технічну освіту у місті Донецьк. Багато років працював шахтарем. У 2014 році переїхав з родиною до міста Маріуполь, де знайшов другий дім. А вже у 2017-му приєднався до лав полку «Азов».
З перших днів повномасштабної війни Сергій Борисович боронив місто Маріуполь. Разом із ним на обороні міста у лавах «Азову» була і його дружина. Вони опинилися разом на «Азовсталі», але в різних бункерах. За місяць не бачилися жодного разу, щільність обстрілів на «Азовсталі» була такою, що дістатися від бункера до бункера було складно.
Сергій перебував у складі групи швидкого реагування, виконував усі поставлені бойові завдання. Коли до «Азовсталі» прорвалися наші гелікоптери, він допомагав під обстрілами завантажувати тяжкопоранених бійців, щоб їх евакуювали в безпечне місце. Він більше переживав за побратимів, аніж за себе, тому завжди без вагань їхав на всі завдання і завжди всім намагався допомогти.
Коли пробився зв’язок, він писав дружині: «Ти маєш вижити та повернутися до дітей, я відчуваю, що загину, але ти маєш обіцяти мені, що ти виживеш». Одного разу навіть надіслав віршоване зізнання у коханні під назвою «З підвалу в підвал», а згодом зробив і неможливе – прорвався сам до бункеру, де перебувала кохана. Це були щасливі миті для подружжя і їхня остання зустріч, вони разом записали для доньок коротеньке відео. А наступного дня, 29 квітня 2022 року, Сергія знову відправили на бойове завдання. У автомобіль забезпечення, в якому він їхав із побратимами, влучили 120-мм міни. Сергій отримав дуже тяжкі поранення несумісні з життям. Побратими ще встигли транспортувати військового до шпиталю, але він помер на операційному столі від тяжких ран та крововтрати. Йому був 51 рік.
Тіло Сергія Мордіка повернули на підконтрольну територію України під час першого обміну влітку 2022 року. За результатами ДНК-експертиз захисника змогли ідентифікувати. 1 вересня 2022 року непохитний український воїн був кремований на Байковому кладовищі міста Києва. На почесній процедурі прощання були пристутні доньки та побратими, дружина Сергія, разом з іншими українськими захисниками з «Азовсталі», на той момент знаходилась у російському полоні.
У Сергія Мордіка залишилися дружина Альона, доньки Владислава та Крістіна. Він був опорою сім’ї, на нього завжди можна було покластися. Добрий, сміливий, справедливий, завжди був чесним, мав гарне почуття гумору. У чоловіка було безліч захоплень, він з малечку вивчав історію, міфологію, астрономію, постійно любив дискутувати на різні історичні теми. Найулюбленішим його хобі було досліджувати зоряне небо з телескопу. Сергій був дуже творчий, професійно малював та писав вірші, навіть перебуваючи під шквальними обстрілами на заводі «Азовсталь». Людина з добрим серцем, справжній приклад мужності та стійкості. Сергій Мордік ніс в собі стільки любові до України, що не вагався, коли в наш дім прийшла війна, а став на захист Батьківщини і віддав за неї найбільшу цінність – своє життя.