Марченко Кирило Андрійович «Прайд»
21.01.1991-29.03.2022
Молодший сержант окремого загону спеціального призначення «Азов». За час військової служби був відзначений пам’ятним знаком «Захиснику Маріуполя», відзнакою Президента України «За участь в АТО», нагрудним знаком «За відзнаку в службі». Посмертно Указом Президента України від 17 квітня 2022 року нагороджений орденом «За Мужність» ІІІ ступеню.
Кирило Марченко народився в місті Сніжне Донецької області. У 2002 році родина переїхала до м. Маріуполя. Ще з дитинства знайшов своє головне захоплення – футбол, любив постояти на воротах в шкільних іграх. Згодом долучився до маріупольського футбольного фанатського руху. Після закінчення школи вступив до інституту Туристичного бізнесу в м. Донецьк. Отримавши вищу освіту, працював в туристичному агентстві в Маріуполі, поки не почалася війна на Сході України.
З 2014 року Кирило Марченко прийняв свідоме рішення присвятити життя захисту рідної країни. Разом зі своїм молодшим братом він вступив до лав полку «Азов», загартовувався у боях під час Антитерористичної операції. Служив у 2-й сотні «Азову» в піхотному підрозділі. Брав участь у Павлопіль-Широкинській операції, відбивав ворога в районі Гранітного та Красногорівки, тримав оборону на Світлодарській дузі 2019 року.
Після повномасштабного вторгнення Марченко К.А. пліч-о-пліч з побратимами утримував позиції на лівому березі м. Маріуполя (бул. Меотіди, вул. Азовстальська). Не дивлячись на те, на яке пекло перетворилось місто, Кирило жодного разу навіть рідним не виказав страху чи сумнівів у правильності свого вибору шляху українського захисника. У рідких розмовах з братом Кирило говорив, що «Чечня відпочиває» у порівнянні з тим, що коять російські окупаційні війська в Маріуполі. Але ніщо не змусило його відступити від власних принципів: ми на своїй землі, і будемо боронити її.
29 березня 2022 року Кирило Марченко загинув. Разом з п’ятьма побратимами він виконував бойове завдання по мінуванню дороги. Бійці потрапили під авіаудар з мінами в руках. Жодного разу маріупольський захисник не відмовився виконувати бойову задачу, до кінця залишався вірним присязі та Україні.
«Бийся за те, у що віриш» – такий девіз прикрашав футболку маріупольського патріота. Він ніколи не стояв осторонь, відстоював ідеї справедливості, був відповідальним у всьому. Своєї родини Кирило не встиг створити, але для батьків був головною опорою. За життя самовідданий захисник цікавився географією, історією Першої та Другої світових війн. Багато часу проводив у спортзалі та був завзятим футбольним вболівальником. Разом із друзями з маріупольського фанатського клубу відвідував майже всі ігри команди міста та збірної України.
Жодного разу в Кирила не виникла думка покинути рідний Маріуполь. До останньої хвилини він боровся за своє місто, мужньо протистояв ворогу, бо знав: за ним правда, батьківський дім та Україна.