Ліферов Ігор Іванович «Кіборг»
13.06.1990 – 13.03.2022
Молодший сержант, командир автомобільного відділення підвозу пального та мастильних матеріалів взводу забезпечення батальйону морської піхоти 36-ої окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського (в/ч А2802). За час військової служби отримав декілька волонтерських нагород, відзнаку «За участь в антитерористичній операції», медаль «За оборону Маріуполя» та ін. Указом Президента України від 23 квітня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Ігор Ліферов народився у місті Каховка Херсонської області. Був самим старшим із п’яти дітей в родині. З дитинства Ігор мав веселий характер, допомагав батькам і всім, хто потребував його допомоги, завжди був готовий ділитися. Не забував і про спорт, найбільше полюбляв грати у футбол. Після закінчення школи навчався в Бериславському професійному аграрному ліцеї на тракториста.
У 2014 році Ігор був мобілізований. Обороняв Донецький аеропорт у складі 93-ої бригади, де отримав контузію. У 2016 році підписав контракт з 36-ою окремою бригадою морської піхоти, починав службу зі звання матроса, на посаді водія. Протягом 2019 року отримав звання молодшого сержанта та командирську посаду. Віддано служив, доводилось не раз бувати на ротаціях у Маріуполі. Тут Ігор і зустрів своє кохання та нову родину, одружився, у любові та злагоді з коханою виховували діточок. Попереду, здавалося, чекало щасливе життя. Проте війна перекреслила усе.
Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року Ігор разом із бригадою зустрів у Маріуполі. Першою думкою було вберегти сім’ю, Ігор подзвонив коханій дружині та вмовляв її разом з дітьми покинути місто, проте такої можливості не було. Сам залишався на службі, до останнього обороняв місто, яке стало йому рідним домом. Кілька разів вдавалося вирватися до родини. Ігор з побратимами завозив воду та продукти. У ці хвилини, що міг присвятити рідним, завжди був спокійним, запевняв, що скоро минеться увесь жах війни.
Дружина Тетяна згадує, що в останнє бачила чоловіка 12 березня, у свій день народження, коли він приїхав провідати її з дітьми у підвалі будинку, де всі переховувались від ворожих обстрілів. «Скоро усе закінчиться… Сподіваюсь…» – такими були останні слова Ігоря до коханої. Далі зв’язок обірвався. Тільки у травні, коли жінка змогла виїхати до українського Запоріжжя, дізналася страшну звістку про загибель коханого.
13 березня 2022 року в районі металургійного комбінату «Азовсталь», що став фортецею українських військових та цивільних, у машину, на якій Ігор Ліферов їхав разом із двома побратимами, влучив ворожий снаряд. Троє наших захисників загинули на місці. Тіло Ігоря було ідентифіковано за результатами тестів ДНК тільки у квітні 2023 року. Поховали мужнього воїна та патріота 19 квітня 2023 року у місті Вознесенськ, де зараз проживає його мати.
В Ігоря залишились мати, дружина, маленькі діти. Він був супер відповідальною людиною, дуже принциповою, справедливою. Ніколи не боявся казати людям правду, навіть якщо людина вища за рангом, навіть якщо ця правда могла не сподобатись. А ще був дуже харизматичним, щирим та справжнім чоловіком. Любив дітей, до нього тягнулися навіть сусідські дітлахи. Завжди допомагав друзям і побратимам, мав добре серце, але тих хто його образив він до себе вже не підпускав ніколи. Ігор захоплювався автомобілями, мріяв про власний будинок. Дуже любив тварин, особливо собак, дворові собаки самі до нього підходили, а він для кожної знаходив ласощі та ласку. Він був найкращим люблячим, турботливим чоловіком та батьком, вірним другом та побратимом, справжнім патріотом та гідним сином своєї країни.
Війна забирає найкращих. Але ніщо не знищить пам’ять про доблесні вчинки наших захисників!