Кліменко Максим Володимирович «Клім 88»

Кліменко Максим Володимирович «Клім 88»

13.03.1988 – 28.02.2023

Солдат, 25-тої окремої повітрянодесантної бригади, посада навідник. Посмертно присвоєно звання почесного громадянина міста Рівного від 10 серпня 2023 року.

Народився і виріс в м. Маріуполь. Закінчив школу № 30. З дитинства найбільше полюбляв футбол. Знав напам’ять всіх відомих тренерів та футболістів. Ходив до дитячого спортивно-розвивального клубу «Темп», де отримував навички справжнього футболіста. Мав нагороди різного рівня за участь у футбольних міських турнірах. Навчався у Маріупольському вищому професійному училищі № 99 за спеціальністю «підручний сталевара».

Після закінчення навчання почав працювати на “ПрАТ” Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча у мартенівському цеху підручним сталевара, оскільки мріяв про справжню чоловічу професію. Після реструктуризації підприємства працював в «Аглофабриці» машиністом вагоноопрокиду.

Чоловік вів досить активний спосіб життя. Займався спортом, підтримував гарну фізичну форму. Був завжди привітний, веселий, щирий, товариський, мав багато друзів, завжди приходив на допомогу. Максим дуже любив рідне місто. Після одруження жив на Лівому березі. Найбільше подобалося гуляти з сім’єю в парку «Веселка».

Обожнював свого трирічного сина. Коли синочок сильно захворів, лежав поруч у лікарні. У сім’ї жили дуже спокійно і щасливо. З дружиною був у теплих і гармонійних стосунках. Полюбляли проводити час на морі, де і познайомилися. Часто їздили на Білосарайську косу, Урзуф та Юр’ївку.

У Маріуполі разом із сім’єю пережив блокаду. Тоді разом з дружиною переїхав до батьків у с. Каменськ. Виїхати з селища довгий час не вдавалося. Коли Каменськ окупували, вирішили виїжджати. Дорога була складною, але все ж сім’я врятувалася. Вже, виїжджаючи Максим зрозумів, що хоче приєднатися до лав ЗСУ. Після важкого виїзду з міста з батьками, дружиною і сином оселився в м. Рівне. Там став на облік у військкомат. Згодом влаштувався на роботу до ливарного виробництва «Патар».

11 листопада 2022 року був мобілізований. Не вагаючись, взяв до рук зброю, щоб захищати рідну країну, яку з дитинства любив всім серцем. Брав участь в обороні Луганщини. Під час проходження служби проявив патріотизм, відповідальність, цілеспрямованість, принциповість, готовність до самопожертви. Робив все з душею і на повну віддачу, попри те що було важко. Серед друзів знайшов багато побратимів. У Києві ніколи до повномасштабної війни не був. Один з побратимів обіцяв після довгоочікуваної перемоги познайомити Максима зі столицею.

У чоловіка було ще багато планів на майбутнє, яким, на жаль, не судилося збутися… 28 лютого 2023 року Максим Кліменко загинув під час виконання бойового завдання під селом Червонопопівка Луганської області внаслідок  артобстрілу. За прикрим збігом обставин сталося це у день народження коханої дружини.

У Максима залишились батьки, сестра, дружина та син. Рідні і друзі запам’ятали його, як люблячого сина, гарного брата, турботливого і чутливого чоловіка та батька, надійного і щирого друга. Маріуполець мав дуже багато мрій, які, на жаль, не встиг втілити в життя. Ще один наш земляк, воїн, захисник України та справжній Герой віддав своє життя за нашу країну, за безпечне майбутнє, за мир та спокій. Вічна шана і слава Герою!

Назад до проєкту