Катрич Олег Володимирович «Кельт»
27.12.1977 – 26.03.2022
Лейтенант, командир мінометного взводу окремого загону спеціального призначення «Азов». Командир першої групи десанту добровольців, що здійснила авіапрорив на гелікоптерах Мі-8 в оточений Маріуполь. За час військової служби був відзначений наступними нагородами: «Лицарський Хрест добровольця»; відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»; медаль за оборону Маріуполя «Відстояли-Перемогли»; нагородною зброєю. Указом Президента України від 6 квітня 2022 року посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Також посмертно відзначений медаллю ГУР МО України «Україна-понад усе».
Олег Катрич був корінним маріупольцем, його дитинство та юність пройшли у місті біля моря. Після закінчення школи, хлопець обрав технічну професію та закінчив Приазовський державний технічний університет. Більше 10 років пропрацював горновим на металургійному комбінаті ім. Ілліча.
У 2014 році, коли у Донбас та рідний Маріуполь прийшли російські агресори, Олег добровільно звернувся до військкомату, хотів захищати свою землю у лавах ЗСУ. А отримавши відмову за станом здоров’я, навесні долучився до маріупольської дружини. Патрулював рідне місто для виявлення сепаратистів, розповсюджував проукраїнські листівки. Проте, чоловік не зрікся мети бути військовим, і у липні 2014-го, пройшовши курс бойової підготовки, став на захист України кулеметником добровольчого батальйону «Азов». Брав участь у боях за Мар’їнку, Курахове, Гнутове, а також у Павлопіль-Широкинській операції під Маріуполем у лютому 2015 року, де отримав поранення.
Після лікування та реабілітації Олег знов повернувся в стрій, та згодом був призначений командиром мінометного взводу. До кінця 2019 року перебував на передових позиціях під Маріуполем, співпрацюючи із суміжниками з інших бойових підрозділів, таких як морська піхота та десантно-штурмова бригада.
За станом здоров’я Олег Катрич був змушений на деякий час припинити військову службу. Але під час звільнення обіцяв побратимам обов’язково повернутися, якщо почнеться «велика війна». У 2020 році чоловік разом з родиною переїхав до Європи на тимчасове проживання. Та у перший же день повномасштабного вторгнення, незважаючи на спокійне життя за кордоном, повернувся в Україну для захисту Батьківщини.
Олег планував поїхати до Маріуполя, щоб боронити його у складі полку «Азов», але, на жаль, не зміг своєчасно дістатися в місто, бо його вже взяли у кільце окупанти. З 26 лютого по 24 березня 2022 року брав участь в обороні Київської області, де ефективно командував мінометними розрахунками та стримував натиск ворога на столицю в Бучанському районі. Але він постійно думав і говорив про рідний Маріуполь, хотів потрапити туди будь-якою ціною.
Тож, коли від командування надійшла пропозиція очолити десант та полетіти у Маріуполь, він без вагань став командиром першої та найбільшої групи десанту, яка була успішно доправлена до заблокованого противником міста за допомогою гелікоптерів 25 березня 2022 року. Це була унікальна повітряно-десантна спецоперація ГУР в оточеному ворогом Маріуполі. Олег Катрич брав участь у плануванні маршрутів для гелікоптерів в околицях міста. Завдяки його рішучим діям та групі десанту оточений на території заводу «Азовсталь» гарнізон отримав не лише критично важливі засоби та додаткову живу силу для стримування ворога, але й віру в те, що гарнізон не кинутий напризволяще.
26 березня 2022 року під час однієї з атак ворога на позиції у Маріуполі Олег Катрич особисто взяв участь у ближньому бою з ворожим танком. Ризикуючи власним життям, він зупинив танк за допомогою протитанкового засобу NLAW, але під час цього героїчного вчинку був смертельно поранений. Його самопожертва врятувала життя багатьох наших бійців та дозволила зберегти стратегічно важливу позицію.
Попрощатись з Олегом родині вдалось лише через 3 місяці, коли окупанти нарешті дозволили забрати тіло загиблого захисника. Кремація пройшла на Байковому кладовищі, а прах поховали через рік на Лук’янівському кладовищі на території Національного історико-меморіального лук’янівського заповідника у м. Києві. На жаль, не вдалось виконати останню волю славетного воїна та розвіяти прах над рідним Азовським морем.
Олег Катрич був неординарною особистістю, мав лідерські якості, вмів добре планувати, організовувати та аналізувати, чим заслужив високу повагу серед підлеглих бійців та командування. В сімейному житті він був відданий, добрий, ніжний, люблячий чоловік та батько. Він цікавився історією та географією, полюбляв подорожувати різними країнами, але його серце належало лише своїй рідній Україні, за яку віддав життя.
Наразі створено петицію для визнання подвигу Олега Катрича на найвищому державному рівні та присвоєння йому почесного звання Героя України посмертно. Підтримати петицію можна за посиланням: