Грідчин Максим Валерійович «Страннік»
31.08.1988 – 07.03.2022
Підполковник Нацгвардії. Начальник відділення бойової та спеціальної підготовки 12-тої бригади оперативного призначення Національної Гвардії України, в/ч 3057. За весь період проходження служби отримав безліч нагород, зокрема, медаль «За оборону Маріуполя», відзнаку «За участь в антитерористичній операції» та ін. Указом Президента України від 17 березня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За Мужність» ІІІ ступеня.
Максим Грідчин народився у місті Харків. Його дитинство та шкільні роки пройшли у смт. Краснопілля Сумської області. З раннього віку Максим був непосидючим та товариським. Не пропускав жодних активностей, але й у шкільному навчанні не відставав та добре вчився. Його улюбленим видом спорту з дитинства був футбол, а у юності вже серйозно зайнявся кікбоксингом та кросфітом. Ще зі школи Максим мріяв про військову кар’єру, вважав це шляхом справжнього чоловіка, тому й напрямок вищої освіти довго обирати не довелось. У 2010 році закінчив Харківську Національну академію Національної гвардії України та розпочав службу за розподілом у одній з військових частин міста Донецьк.
З 2014 року без вагань захищав незалежність та цілісність Батьківщини, брав участь у бойових діях на сході України, зокрема, боровся за звільнення Маріуполя. В цілому до обов’язків військового Максим Грідчин завжди ставився дуже відповідально. Не раз повторював у колі сім’ї та друзів, що з бою повертаються «Або зі щитом, або на щиті». Це був його життєвий девіз, і як захисника, і як справжнього чоловіка.
Тож, з 2014 року життя та військова служба Максима були пов’язані з Маріуполем – «сталевим» містом на березі Азовського моря. Служив на посаді начальника відділення бойової та спеціальної підготовки 12-тої бригади оперативного призначення НГУ.
З першого дня повномасштабного вторгнення підполковник Грідчин був у розташуванні своєї частини, постійно виїжджав на позиції, був на передовій, захищаючи Маріуполь. Колеги та підлеглі згадують його як суворого та жорсткого, але водночас завжди справедливого командира. А от у колі сім’ї проявлялись зовсім інші риси його характеру, був турботливим та ніжним чоловіком і батьком. У страшні для Маріуполя дні лютого – березня 2022 року родина Максима залишалась у місті. Він телефонував рідним кожної миті, коли з’являлась така можливість, підбадьорював, заспокоював, обіцяв, що все неодмінно скоро налагодиться та відступить страшна війна. За можливості привозив воду та продукти, адже найбільше переживав за маленького сина. В останній раз рідні бачили Максима 5 березня 2022 року, коли він зміг завезти трохи продуктів та води. Напередодні синочок намалював для тата Перемогу та мирне життя в Україні. Максим той день мав багато справ і пообіцяв забрати малюнок при наступній зустрічі. Проте війна зруйнувала всі плани, своїх рідних Максим вже більше не побачив.
6 березня 2022 року на одному з найтяжчих напрямків оборони міста Маріуполь українські захисники потрапили під мінометний обстріл ворога неподалік від заводу «Азовсталь». Підполковник Максим Грідчин отримав смертельні ураження у тому запеклому бою. Якби ворог не тримав таку жорстоку облогу міста, якби в наших воїнів на «Азовсталі» вистачало медикаментів, якби була можливість евакуювати тяжко поранених за межі Маріуполя, можливо, Максиму могли б надати необхідну допомогу та врятувати життя, але цього не було. Наступного дня він помер внаслідок отриманих поранень. Йому було 33 роки.
У Максима Грідчина залишилися батьки, дружина та маленький син. У серцях близьких житиме добра й світла пам’ять про нього як про спокійного, надійного та люблячого чоловіка, турботливого сина, лагідного батька, який обожнював свого синочка та присвячував йому майже увесь свій вільний час. Для друзів та побратимів він був надійною опорою, справжнім взірцем українського воїна та патріота. До останнього подиху Максим Грідчин вірив у нашу перемогу та віддав найцінніше – своє життя – для того, щоб ми могли жити.