Фадєєв Ігор Володимирович «Хімік»

Фадєєв Ігор Володимирович «Хімік»

24.02.1980 – 14.04.2022

Капітан 1 рангу 23-го загону Морської охорони міста Маріуполь. Був відзначений медаллю «За участь в АТО». У 2020 році отримав відзнаку Командувача об’єднаних сил «Козацький хрест» ІІ ступеню. Указом Президента України від 1 грудня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Ігор народився й виріс у місті Слов’янськ на Донеччині. Характер привів хлопця у секцію самбо, там він став кандидатом в майстри спорту. Захоплювався пейнтболом. Батьки згадують, як у дитинстві син мав заповітну мрію, хотів стати трактористом, як дідусь. Міг годинами спостерігати, як переорюється земля. Проте захоплення хімією та спорт перемогли.

У 2002 році лейтенант Ігор Фадєєв закінчив Харківський військовий університет та здобув кваліфікацію хіміка, що подарувало йому надалі співзвучне псевдо – «Хімік». За розподілом молодий офіцер потрапив до Державної прикордонної служби України. Ніколи Ігор не зраджував своїм спортивним захопленням – грав у складі збірної інституту, згодом захищав честь Державної прикордонної служби у різних турнірах. Брав участь у змаганнях по джиу-джитсу, п’ятиборству й навіть армреслінгу. Досягнення мав варті нагород, яких назбирав солідну колекцію. Мріяв після завершення служби відкрити із другом клуб самбо та тренувати молодь.

Розподіл на першу посаду привів Ігоря до Бердянська, і місто стало для нього доленосним. Саме тут зустрів кохану, тут відчув тяжіння моря. Народились дві донечки, які стали для чоловіка сенсом життя. Але не тільки до своїх дітей він проявляв турботу. Дружина згадує, як Ігор переймався, коли бачив дитину без нагляду батьків, особливо біля води. Одного разу його небайдужість врятувала двом дітям життя. Матрац, на якому бавилась малеча віднесло у відкрите море. Ігор швидко зреагував і вплав за лічені хвилини повернув дітей на берег.

З початком бойових дій на сході України, Ігор, у складі Краматорського прикордонного загону брав участь в операції Об’єднаних сил. У 2019 році приєднався до команди Морської охорони, став морським прикордонником. Проходив службу в дивізіоні катерів у Бердянську.

В перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, родина Фадєєвих мала відзначати день народження тата. Але підступний ворог вніс корективи в плани не тільки на той, святковий для родини день… Востаннє родина бачила Ігоря 23 лютого, його терміново відкликали з відпустки в частину.

З перших днів війни перебував на позиціях у Маріуполі. Діяв виважено, обдумано, не панікував. Разом зі своєю командою копав окопи, облаштовував бліндажі. Жодного разу не зневірився, підтримував бойовий дух своїх. Як тільки повертався за ротацією до пункту дислокації, одразу рвався назад, не хотів залишати своїх підлеглих. Вимогливий до себе та підлеглих, він являв собою приклад справжнього офіцера.

У скрутні часи найліпше проявляється людяність. Одного разу Ігор подзвонив дружині й запитав, чи вона не проти, якщо він привезе додому дитину з Маріуполя. Сказав, що в місті залишилося багато сиріт. Він хотів хоча б одній дати дім та сім’ю. Понівечені дитячі долі йому особливо боліли.

У ніч з 14 на 15 квітня 23-й загін Морської охорони з важкими боями проривався на територію заводу «Азовсталь». Ворожий снаряд поцілив у будівлю, уламки накрили двох бійців. Ігор Фадєєв кинувся витягувати хлопців. Одного зміг врятувати, але від наступного вибуху загинув разом із побратимом.

Друзі та підлеглі згадують мужнього прикордонника, як винятково порядну людину. Він все й скрізь встигав, і все робив на вищому рівні. Поєднував відданість хімії, яка стала професією, захоплення спортом та прикордонну службу. Цілеспрямований і компанійський, Хімік був прихильником здорового способу життя, правильного харчування. Щоправда, випічка дружини була винятком. А так «діставалося» й родині, і підлеглим. Він всіх привчав до зарядки, намагався привити любов до спорту. Молодшу донечку Варвару записав на волейбол. Старшу Катерину підтримував у творчості. Брав участь у тренінгах у рамках міжнародної програми з радіаційного захисту.

Надто рано війна обриває життя. Для всіх, хто знав Ігоря, це невимовно тяжка втрата. Чоловік, батько, син, брат, друг, побратим – він поєднував у собі все, в нього для всіх вистачало сил та серця. За двадцять п’ять років самовідданої та сумлінної служби Ігор безліч разів підтверджував правильність власного вибору. Він був втіленням витримки, вольових рішень, рішучості, незламності та безмежного щирого серця. Жив і загинув як гідний син української землі.

Джерело: https://www.facebook.com/MaritimeGuardStateBorderService

Назад до проєкту