Дубик Ігор Іванович «Дуба»
27.06.1963 – 11.10.2023
Старший лейтенант 107-го батальйону 109-ї окремої бригади Сил Територіальної оборони Збройних Сил України. За час військової служби неодноразово отримував подяки і грамоти, був нагороджений почесним знаком «Маріуполь. Відстояли – перемогли» (2017).
Ігор Дубик народився та виріс у місті Маріуполь. Навчався у загальноосвітній школі №60. У 1985 році закінчив Жданівський металургійний інститут (нині – Приазовський державний технічний університет) за спеціальністю «Електропостачання промислових підприємств». Також закінчив військову кафедру за спеціальністю «Командир взводу мотопіхоти». У 1985-86 роках працював головним енергетиком заводу залізобетонних виробів тресту «Криворіжсільбуд». Далі до 1995 року працював на Жданівському заводі технологічного обладнання медичної промисловості, займав посади майстра вентиляційної ділянки, майстра механічної ділянки МСЦ №2, старшого майстра механічної ділянки, начальника механічної ділянки. А після цього чотири роки пропрацював у ТОВ «Азов – Дніпро – Ком» головним інженером. З 1999 року Ігор займався підприємницькою діяльністю за напрямком виготовлення столярних виробів.
Переламний 2014 рік відкрив патріотичну спрямованість Ігоря Івановича. Він почав займатися волонтерською діяльністю, став членом «Маріупольської дружини», керівником силового сектора. Був одним із організаторів мітингів проти війни і російської агресії в Україні. Брав участь у парламентських виборах 2014 року як кандидат-мажоритарник від 58-го округу. Того ж року Ігор Дубик стає добровольцем полку «Азов», де служив до 2016-го. Брав участь у звільненні Маріуполя від збройних угруповань, а саме у звільненні Маріупольского виконкому та встановленні перед будівлею українського прапору, у звільненні захопленого банку на вул. Грецькій. Пізніше брав участь у Павлопіль-Широкинській наступальній операції. Набувши військового досвіду як учасник Антитерористичної операції на Сході України, Ігор стає головою ГО «Патріот», був обраний головою спілки ветеранів від Донецької області при Міністерстві ветеранів України.
З початком повномасштабного вторгнення першою думкою Ігоря Дубика було повернутись в ряди «Азову», але зв’язку із підрозділом вже не було. Тоді, щоб стати на захист України, чоловік вступив до Маріупольського ТрО. Як доброволець, що мав досвід військової служби, одразу був включений до бойового підрозділу. Разом із побратимами героїчно обороняв Маріуполь у Лівобережному районі міста. Отримавши важкі осколкові поранення обох ніг, опинився у шпиталі на території заводу «Азовсталь». Звідси 18 травня 2022 року разом з іншими українськими захисниками потрапив у полон. Пройшов 200 днів полону, голод та знущання у таборах в Оленівці, потім на території російської Білгородщини та в Курську.
Ігор Дубик повернувся на територію України під час обміну військовополоненими 1 грудня 2022 року. Перші відчуття після повернення описував як нове народження на рідній землі, так радів, що побачив знов синьо-жовтий український прапор. А вже 24 лютого 2023, ще не повністю відновившись, знову став у стрій та долучився до побратимів на фронті.
11 жовтня 2023 року під час виконання одного з бойових завдань в районі населеного пункту Юрʼївка Бахмутського району Донецької області Ігор Дубик загинув, намагаючись врятувати побратимів. Похований 23 серпня 2024 року на Личаківському військовому цвинтарі у Львові.
Ігор був люблячим чоловіком, батьком, дідусем. У нього залишилися дружина, двоє дітей, онуки. Він був дуже ерудованою та багатогранною людиною, зібрав удома велику бібліотеку. Захоплювався нумізматикою, садівництвом, займався бджільництвом. Грав у футбол та шахи, професійно займався вільною боротьбою і був кандидатом у майстри спорту. Дивує, скільки у цьому чоловікові було енергії, сили та ресурсів на важливі справи. Побратими та друзі згадують Ігоря як надійного і щирого товариша, турботливого начальника, який піклувався про особовий склад. Він часто говорив, що людина не повинна втрачати надії, і сам вірив у найкраще майбутнє. Один з його висловів добре характеризує риси справжнього українця: «У чоловіка вибір один – захищати свою землю». Ігор Дубик і сам жив за цим принципом, як гідний син своєї землі, мужній і сміливий захисник, відданий патріот, пам’ять про якого житиме завжди у серцях рідних та близьких.