Басараб Олег Миколайович
31.03.1994 – 12.04.2025
Старший матрос, артилерист 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. За героїзм та успішне виконання бойових завдань 3 червня 2024 року був нагороджений нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України «Золотий хрест». Також протягом військової служби був відзначений бригадними медалями та грамотами, відзнакою Президента України «За оборону України».
Олег Басараб народився у селищі Старий Крим, місто Маріуполь. Як і більшість хлопчиків, у дитинстві був дуже активним, ніколи не сидів на місці та за спогадами рідних постійно був у пошуку усіляких пригод. А ще з малого віку Олег відрізнявся щирим серцем та добротою, усіх хотів обігріти, допомогти. Особливо це стосувалось тварин, коти й собаки завжди були його улюбленцями. По закінченні Старо-Кримської загальноосвітньої школи №46 Олег вступив до Маріупольського морського училища. Проте до омріяної професії військового моряка прийшов не одразу. Доводилось піклуватись про родину, особливо маму, яка хворіла і дуже переживала за любого сина, адже на рідній Донеччині вже у розпалі були воєнні дії. Олег певний час працював пакувальником у цеху холодного прокату комбінату ім. Ілліча. Але думки про вступ до війська ніколи не відпускали чоловіка.
Незадовго до повномасштабного вторгнення, Олег серцем відчув, що його місту знову загрожує небезпека, і вже не міг залишатися осторонь. 10 лютого 2022 року добровільно вступив до лав ЗСУ. З перших днів російської навали воював у лавах 35-ї бригади морської піхоти. Як артилерист одного із розрахунків відважно чинив спротив ворожій агресії.
Олег Басараб приймав участь у боях на Херсонщині, обороняв Миколаївщину та свій рідний Донбас. Бачити свій рідний край вільним від загарбників було однією з найзаповітніших мрій чоловіка. Олег був справжнім воїном – мужнім, рішучим, відповідальним. Завжди першим зголошувався йти у бій, щиро вболівав за побратимів, захищав та підтримував кожного. За професіоналізм, сміливість, стійкість та мужність, проявлені у ході виконання бойових завдань, зокрема, під час вдалих контрнаступальних дій на Херсонщині, у 2024 році отримав право носити берет кольору морської хвилі – ознаки приналежності до військової еліти.
На початку війни чоловіка ще не відпускало бажання повернутися у звільнений рідний Маріуполь. Там лишився його дім, там мріяв провести усе життя. Та з часом сумна реальність давала знати, що це бажання не скоро здійсниться. Проте підтримку і сили боротися надавали вірні друзі, рідні, кохана. У рідкісні часи відпустки Олег обов’язково їхав до сім’ї, хоча б день-два волів провести у родинному теплі та затишку. Намагався бути на зв’язку. Після кожних новин про ворожі обстріли українських міст писав рідним, турбувався чи все з ними в порядку, закликав берегти себе. А свої повідомлення часто завершував улюбленою фразою: «Обняв, підкинув». У ці прості слова закладено стільки любові та ніжності, вони й сьогодні залишаються у пам’яті й зігрівають серця рідних.
Для своєї дружини Анни, з якою одружились лише влітку 2024 року, Олег був найкращим люблячим чоловіком. Мріяли про щасливе майбутнє. Після перемоги планували оселитися у Вінниці, на батьківщині дружини, створити родину і щасливо жити у мирі. Разом фантазували, який прекрасний великий зведуть для себе будинок, і обов’язково заведуть собаку. Чоловік не уявляв свого життя без домашніх чотирилапих друзів. Навіть під час служби у підрозділі його постійно оточували коти та песики, яких постійно оберігав і підгодовував. А ще Олег дуже хотів дітей, але тільки після повернення додому з перемогою – боявся залишити сім’ю без батька. На жаль, війна безжально обірвала усі мрії.
12 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Горіхове Покровського району життя мужнього захисника Олега Басараба обірвав ворожий осколок… Йому навічно залишився 31 рік. Похований герой 16 квітня 2025 року у м. Вінниці на Алеї слави Сабарівського кладовища.
У вічній скорботі лишилися дружина, рідні, близькі друзі та бойові побратими…
Олег Басараб був воїном з відкритим серцем та незламною волею, щирим, чесним, сміливим та життєрадісним. Найголовнішим для нього було жити по совісті, підтримувати та надавати допомогу кожному, хто цього потребує. Різностороння особистість, усе намагався спробувати та опанувати, і не шукав при цьому легких шляхів. Мав бажання займатись спортом – навіть у війську сам майстрував для себе та побратимів штанги. Мріяв про мирне життя та родинні мандрівки закордон, хотів побачити океан, міста Італії, світові архітектурні пам’ятки. Його майбутнє мало бути наповнене досягнень. Він вірив у перемогу України, чекав та наближав її усіма силами. Світла памʼять і вічна слава Герою, який віддав своє життя у бою за нашу землю, її свободу та незалежність.