Андрієвський Андрій Сергійович «Мотор»
08.12.2000 – 14.04.2022
Старший моторист, рульовий малого катера 23-го загону Морської охорони міста Маріуполя. Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 16 травня 2022 року Андрію Андрієвському посмертно присвоєно звання «старшина 2 статті».
Андрій народився у селищі Софіївка на Дніпропетровщині в родині військового, де завжди добре розуміли, що таке наказ. У 2004 році тата перевели для проходження служби в АР Крим. В м. Балаклаві Андрій пішов до школи. З дитинства він був спокійним, веселим, товариським, однак вже тоді прагнув захищати слабших. Щоб набути необхідних навичок для самозахисту, записався у секцію боксу. Задоволення Андрій отримував і від виснажливих тренувань, і від змагань, у яких виборював багато нагород. У Криму в родині народився молодший син. Андрій з братом, як подорослішали, стали не розлий вода.
У 2014 році батька перевели на материкову частину України, й родина повернулась в рідне селище. Там Андрій закінчив школу. Зі шкільними друзями тримав міцний зв’язок, разом відпочивали, разом вели справи. Вибір майбутньої професії був очевидним – Автотранспортний коледж Криворізького національного університету. Вправний та здібний хлопчина любив і вмів ремонтувати все, що виходило з ладу. Найбільшою мрією юнака був мотоцикл. Тож, на 18-річчя батьки подарували сину перший транспорт. Радості не було меж. А вже згодом він сам придбав власне авто.
Техніка технікою, та хлопець змалечку хотів бути військовим, як батько. У 2020 році, отримавши диплом технікуму, долучився до лав Морської охорони ДПСУ. Так його життя поєдналося з Маріуполем. Службу проходив як старший моторист – рульовий малого катера Морської охорони. Псевдо «Мотор» до Андрія саме приліпилося, завдяки як його вмінням, так і палкому серцю.
Військова служба дуже дисциплінувала молодого прикордонника, не лякали ані випробування, ані труднощі самостійного побутування. Мати Андрія згадує, як телефоном допомагала сину готувати страви. А особливо теплими тепер стали спогади про останній сімейний відпочинок у Маріуполі. Влітку 2021 року батьки приїздили до Андрія в гості, й син показував, яким гарним стало місто Марії.
З перших днів повномасштабної війни Андрій Андрієвський у складі Маріупольського загону Морської охорони захищав місто від ворога. Востаннє написав рідним 24 березня 2022 року: «Все ок, не хвилюйтеся». Більше звістки від сина батьки не отримали.
14 квітня 2022 року, в ході вуличних боїв в оточеному ворогом Маріуполі, Андрій отримав поранення, несумісні з життям. Моряка-прикордонника поховали у селищі Софіївка з усіма військовими почестями на Алеї слави малої батьківщини. Останню шану воїну віддали рідні, близькі, побратими та друзі. Командир загону передав матері полеглого 22-річного захисника державний прапор та кашкет.
Кожен, хто знав Андрія Андрієвського, згадує про нього щось особливе. Щирий, життєрадісний, мрійливий та доброзичливий, надійний найліпший друг, що завжди переймався за інших більше, ніж за себе, міг дати слушну пораду, вислухати та допомогти. Шкільні друзі пам’ятають як Андрій вчив хлопців боксерським прийомам, залюбки ремонтував велосипеди, мотоцикли, а згодом – автівки. Прикордонна служба зробила хлопця ще більш відповідальним, серйозним та хоробрим. Навіть перебуваючи вже у ворожому оточенні, Андрій хвилювався за близьких, в останній розмові з другом радив, як вижити у воєнний час.
Світлий спомин про звитяжного воїна-прикордонника Андрія Андрієвського назавжди залишиться у серцях та спогадах родини й товаришів.
Джерело: https://www.facebook.com/MaritimeGuardStateBorderService