Аганін Микола Володимирович «Матрос»
18.05.1961 – 29.07.2022
Старший солдат, старший кулеметник окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. За час військової служби отримав наступні нагороди: медаль «За участь в антитерористичній операції»; нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі III ступеня»; почесна відзнака 54-ї окремої механізованої бригади «Хрест 54 ОМБР»; медаль «За розмінування». Указом Президента України від 3 листопада 2023 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Микола Аганін народився в селі Порохня Новоазовського району Донецької області у звичайній працьовитій родині. Навчався в Челюскінській середній школі. У 1977 році закінчив навчання в технічному училищі №52 міста Маріуполя, де здобув професію електрогазозварювальника. З 1980 по 1983 роки проходив строкову службу у морському флоті.
Більшість свого життя Микола Володимирович прожив в селі Козацьке Новоазовської міської громади Кальміуського району Донецької області. Роботи ніколи не боявся, завжди чоловіка приваблювали робітничі професії. Працював трактористом, займався ремонтом автомобілів, а також фермерством.
З початком бойових дій на Донеччині рідне село Миколи Аганіна опинилося під окупацією росії. У 2015 році він вимушено переїздить до Маріуполя. На новому місці деякий час працював слюсарем у трамвайно-тролейбусному депо. Але серце чоловіка було неспокійним, не міг просто спостерігати за свавіллям ворога на рідній землі. В кінці 2016 року, попри поважний вік, Микола Володимирович вступив за контрактом до лав ЗСУ, до 2020 року служив в 54-ій окремій механізованій бригаді. Був командиром інженерно-саперного відділення. У 2017 році отримав медаль за участь в АТО/ООС.
З початком повномасштабного вторгнення росії, майже з перших днів приймав участь в обороні міста Маріуполь у складі окремого загону спеціального призначення «Азов», на посаді старшого кулеметника. Згодом, як і більшість захисників Маріуполя опинився на території заводу «Азовсталь», де продовжувались запеклі бої, протистояння ворогу, який щодня стискав кільце облоги навколо українських бійців.
18 травня 2022 року захисники Маріуполя отримали наказ покинути «Азовсталь» та вийти у почесний полон на територію підконтрольну противнику. Микола Аганін разом з побратимами опинився в Оленівці. В ніч з 28 на 29 липня 2022 року на території колишньої колонії в смт. Оленівка, де утримували полонених військовослужбовців ОЗСП «Азов» стався підступний терористичний акт. Внаслідок жахливого вибуху загинуло більше 50 українських бійців, захисників Маріуполя. Серед загиблих був і Аганін Микола Володимирович.
Ідентифікація тривала майже рік, 10 довгих місяців пошуків, очікувань та експертиз. Після повернення тіла на Батьківщину, рідні поховали захисника у м. Києві, на Алеї Слави Берковецького кладовища.
У Миколи Володимировича залишилась дружина, троє повнолітніх дітей та шестеро онуків. Всі знайомі, друзі та побратими згадують його тільки теплими словами, як щиру неконфліктну людину, гарного співрозмовника, відповідального працівника. Його улюбленим хобі була рибалка. При чому улов не був у пріоритеті. Головне – побути наодинці, посидіти на природі, відволіктись від життєвих турбот. Однією з мрій, яку Микола Аганін хотів втілити після війни, то це придбати невеличкий будиночок. Але обов’язково щоб він був біля якоїсь річки.
Чоловік завжди приділяв багато уваги спілкуванню з дітьми, з батьком вони могли годинами розмовляти на всілякі теми. Він багато чого знав та був готовий поділитись порадою, як вирішити ту чи іншу життєву проблему. Серед дітей та онуків Микола Володимирович мав любов та повагу, до його думки завжди дослуховувались, а поради вважали безцінними. За словами доньки Марини, її батько вважав, що всі проблеми потрібно вирішувати розмовами. Навіть у вихованні онука завжди радив доньці більше з ним розмовляти, бо лише так можна виховати нормальну людину.
Кажуть, герої не вмирають, але, на превеликий жаль, це не так. Герої – це звичайні люди, які просто обрали шлях воїнів, патріотів, захисників. Для родини загибель найріднішого захисника – це нестерпний біль, велика втрата не просто людини, а гарного друга, наставника, голови сім’ї, безстрашного воїна, який з гідністю до кінця захищав рідну землю та Україну.