Василянський Максим Геннадійович «Кондор»

28.05.1989 – 17.03.2022

Старший матрос, старший механік-водій 503-го окремого батальйону морської піхоти ЗСУ.

Указом Президента України від 8 червня 2022 року Максима Геннадійовича Василянського нагороджено посмертно орденом «За мужність» ІІ ступеня. Крім цього військовий був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни», орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «За оборону рідної держави».

За участь в антитеростичній операції отримав низку відзнак і нагород у 2015 – 2016 роках.

Максим Василянський народився 28 травня 1989 року, в с. Широка Балка, Маріупольський район, Донецька область. Змалечку був дуже товариським, мав ще брата і сестру, був найстаршим. Завжди був щирим та усміхненим хлопчиком. Навчався у школі № 33 м. Маріуполь. З 2015 року проживав у Мангуші. У дорослому житті мешкав у м. Маріуполь Донецької області. Батько двох дітей.

У вільний час полюбляв займатися ремонтами машин. Завжди приходив на допомогу, ніколи нікому не відмовляв. Відрізнявся з дитинства патріотичною позицією та великою любов’ю до своєї Батьківщини.

Військовий шлях Максима почався у 2014 році зі служби у 128-й ОГШБр ЗСУ у Закарпатській області. Він брав активну участь у виконанні бойових завдань у найгарячіших точках АТО – стояв на захисті м. Щастя, с. Попасне Щастинського району Луганської області, м. Авдіївка, м. Мар’їнка Покровського району, м. Торецьк Бахмутського району, Донецької області.

Виховував сина і доньку. За словами дружини, був «завжди найкращим батьком, турботливим, як друга мама. Вночі міняв підгузки, готував їжу, одягав і розважав діточок». Доньці Максима через місяць виповниться 9 років, а сину 12 років.

Разом із сім’єю мріяли поїхати за кордон, але так і не вийшло. Найчастіше відпочивали на морі в Юріївці. Багато працювали. То паркан ремонтували, то машини. Все вкладали в дітей та їхню освіту. Мріяв Максим ще про одного сина.

Після початку повномасштабного вторгнення рф «Кондор» продовжував боронити українську землю, часто був учасником стрілецьких боїв, нерідко вивозив поранених побратимів з поля бою. Ставився до побратимів із великою повагою й завжди був готовий за потреби поділитися з ними своїми останніми речами.

Ксенія, дружина Максима, згадує, що чоловік часто повторював: «Все буде добре! Скоро ми прийдемо і все повернемо». Дуже сподівався, що все закінчиться. Ніколи не падав духом. Не залишав своїх побратимів, йшов до кінця завжди. Міг викрутитися з будь-якої ситуації.

Сім’я Максима виїхала 15 березня 2022 року з Маріуполя. 17 березня дружина, Ксенія говорила з чоловіком зранку. Все було добре. Він був у дуже позитивному настрої.

За прикрим сценарієм життя того ж ранку, о 10 годині, 17 березня 2022 року, виконуючи бойове завдання поблизу м. Мар’їнка Покровського району Донецької області, Максим Василянський разом із невеликою групою побратимів вступили у бій із противником, який мав чисельну перевагу. Після тривалого масованого артилерійського обстрілу зі зброї агресора бронемашина, якою керував старший матрос Василянський, була знищена. У тому бою поліг і сам захисник України. Героя поховано на Краснопільському кладовищі м. Дніпро.

У Максима залишилися дружина, двоє діток, мати, брат і сестра. Наразі вся родина Максима проживає у м. Дніпро.

Максим Геннадійович Василянський віддав своє життя за нашу свободу, за нашу країну. Він був справжнім воїном, сміливим, мужнім і відданим. Запам’ятався рідним і друзям турботливим татом, ніжним і люблячим чоловіком, чудовим і чуйним сином та братом, гарною людиною, надійним, життєрадісним і завжди усміхненим другом. Чоловік віддав своє життя за волю і цілісність України, коли йому було всього лише 32 роки, коли мав ще багато мрій, надій та сподівань…Він був гідним сином своєї Батьківщини, прикладом справжнього патріота, який до останнього подиху боронив рідну землю. Ніколи не забудемо подвиг справжнього Героя України. Вічна пам’ять і слава Максиму Василянському!