Хохленков Богдан Олександрович «Пентагон»
08.04.1992-28.03.2022
Старший сержант, інструктор (розвідник-водолаз) 1-го відділення розвідки взводу розвідки спецпризначення 2-го батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення «Азов». Був нагороджений Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (2016), нагрудним знаком «За доблесну службу» (2019), Почесним нагрудним знаком Начальника Генерального штабу «За взірцевість у військовій службі» III ступеня, Відзнакою Командувача об’єднаних сил «Козацький хрест» III ступеня (2019), орденом «За мужність» ІIІ ступеня (25.03.2022) та ін. Указом Президента України від 17 квітня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня.
Богдан Хохленков народився та виріс у м. Маріуполі. До школи пішов у 1999 році, навчався із задоволенням та самовіддачею, як робив все, що йому подобалось. З дитинства захопився водним поло, згодом вступив до основної команди «Іллічівця», мав чимало медалей та нагород за змагання. Здобув звання кандидата у майстри спорту. Невдовзі знайшов ще одне спортивне захоплення – футбол, та долучився до маріупольського фанатського руху. Після 9 класу Богдан вступив до технікуму, пізніше закінчив Приазовський державний технічний університет, працював на металургійному комбінаті ім. Ілліча.
З початком бойових дій у 2014 році Богдан дізнався про батальйон «Азов». З того часу його серце заполонила мрія доєднатися до відважних захисників, які завзято боронять Україну. У 2015 році, коли бійці «Азову» звільняли с. Широкине, Богдан з друзями займалися волонтерством, збирали продукти, одяг та передавали захисникам. А у грудні 2015-го, після проходження курсу молодого бійця, Хохленков Б.О. вже й сам офіційно став воїном полку «Азов».
Спочатку Богдан служив артилеристом. Проте здібний хлопець завжди прагнув розвиватися, тому перевівся до взводу розвідки 2-го батальйону полку, мав посаду інструктора, водолаза-розвідника, став командиром відділення. Завдяки таланту до плавання, Богдан навчав цієї майстерності усіх бійців свого підрозділу. У 2019 році разом з побратимами провів 9 місяців у боях на Світлодарській дузі. Того ж року одружився з коханою дівчиною, а за 25 днів до повномасштабної війни у Богдана та Маріанни народилась донечка Афіна.
З 24 лютого 2022 року Богдан Хохленков знаходився на оборонних позиціях у рідному Маріуполі, без страху виконував всі бойові завдання, завжди був старшим групи. В перший же день війни він подбав про безпеку власної родини – відправив дружину з новонародженої донечкою подалі від оточеного міста. Своїх батьків, що проживали у Кальміуському районі Маріуполя, Богдан перевіз у власну квартиру в центрі міста, сподіваючись, що там буде безпечніше. Кілька разів знаходив змогу відвідувати рідних, привозив воду, продукти, дбав не тільки про своїх, а про всіх людей, що переховувались у підвалах. Останній раз батьки бачились з Богданом 20 березня. Мати Тетяна запам’ятала запевнення сина: «Не хвилюйтеся, хлопці вистоять». Приблизно в цей час відбувся і останній зв’язок з дружиною, якій Богдан намагався телефонувати, або писати повідомлення кожної вільної хвилини.
22 березня 2022 року Богдан очолював групу у кількості 6 чоловік на небезпечній ділянці при обороні міста. Позицію наших захисників оточив ворог. Богдан вирішив самостійно висунутися у напрямку противника і придушити сили ворога. Це допомогло нашим бійцям зайняти вигідні позиції, але Богдан отримав важкі поранення. Захисника евакуювали гвинтокрилом, доставили до шпиталю у м. Дніпро. Проте поранення виявилися занадто важкими, і 28 березня 2022 року обірвалося життя славного захисника Богдана Хохленкова. 31 березня був похований на кладовищі у м. Дніпрі.
Батькам Богдана вдалось вирватися з окупації лише11 квітня 2022 року, і тільки тоді вони дізнались про загибель сина. Дружина Маріанна була біля ліжка пораненого коханого як тільки дізналась, що він у реанімації. Їй запам’яталась фраза чоловіка: «Коли ти йдеш навіть на п’ять хвилин, у мене всередині така пустота». Відтоді останні дні та хвилини вона разом з маленькою донечкою провела поруч із Богданом. Рідні і близькі пам’ятають Богдана сильним і мужнім, але в той же час дуже турботливим та люблячим чоловіком, сином і батьком. Побратими з теплом та смутком згадують вірного друга, гідного командира, який показав себе як безстрашний воїн, адже він завжди переживав за друзів, по кілька діб проводив без сну, щоб бути поруч зі своїми бійцями, на собі виносив постраждалих з під обстрілів. Навіть після поранення єдині думки Богдана були про хлопців зі його відділення. Найкращий сім’янин та незламний захисник дуже любив мандрувати рідною країною. Маленька Афіна, яку люблячий тато встиг ще раз побачити та обійняти в останні дні свого життя, з трьох місяців займається плаванням для малюків, тож тато пишався би нею, як і вона своїм найріднішим захисником.