Мороз Ярослав Андрійович «Дракон»

22.11.1988 – 28.03.2022

Старший солдат, сапер-водолаз 1-го відділення розвідки взводу розвідки спеціального призначення 2-го батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної Гвардії України. За час військової служби неодноразово отримував нагороди, серед яких відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції». Указом Президента України від 17 квітня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Ярослав Мороз народився у селі Бистрик Бердичівського району Житомирської області. У дитинстві був тихим та скромним хлопчиком, допомагав батькам, займався спортом, дуже любив тварин. За словами мами Ярослава, Тамари, її син ріс спокійною дитиною, ніколи навіть розбірок із хлопцями не вчиняв. Після закінчення школи вступив до будівельного коледжу, проте, швидко зрозумів, що це не його професія. Ярослава цікавили важливі питання історії, суспільного устрою. Тому у період з 2007 по 2012 роки він отримав вищу освіту на історичному факультеті Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

З початком військових подій на сході України Ярослав не міг залишатись осторонь. У 2014 році долучився до захисту Батьківщини, вступивши на службу до лав батальйону особливого призначення «Вінниця». А вже у кінці 2015-го він став військовослужбовцем полку «Азов». Воєнну професію обрав не з простих – служив сапером-водолазом у відділенні розвідки. Це дуже відповідальний напрямок, що потребує зосередженості, стійкості, фізичної та психологічної витримки. Але Ярославу вдавалося долати усі навантаження та гідно виконувати поставлені задачі. Протягом Антитерористичної операції він брав участь у безлічі боїв, зокрема за Попасну, тримав оборону на Світлодарській дузі та інших напрямках, де наші захисники стримували наступи ворога.

На початку повномасштабного вторгнення у Ярослава Мороза закінчився контракт. Він міг повернутись додому, до родини, проте, залишився на військовій базі полку «Азов» в с. Урзуфі та зустрів 24 лютого 2022 року пліч-о-пліч із побратимами. Того ж дня, рано вранці азовці виїхали до м. Маріуполя тримати оборону міста. Ярослав без страху виконував усі бойові завдання та знищував ворога разом із хлопцями. На початку, поки місто не опинилось у повній облозі, ще була змога телефонувати та писати рідним. Завжди запевняв, що у нього все добре, просив не хвилюватися. Кохана Ярослава згадує, що інколи говорити по телефону могли по пів ночі, адже у холодну пору, коли була необхідність почергово утримувати позиції і не можна було засинати, такі розмови дуже його підтримували. «Я запитала Ярослава, чим допомогти і що роботи, а він мені відповів, щоб не хвилювалася, вони з хлопцями зроблять все, щоб ворог не пішов далі», – згадує Ольга.

У запеклих боях проти жорстокого ворога наші захисники до останнього тримали оборону міста Маріуполь. Жодного разу не було такого, щоб Ярослав відмовився від виконання завдання. Він був серед перших, хто сміливо йшов у бій. Побратими згадують, що ніколи не бачили страху в його очах, і на нього могли рівнятися інші.

28 березня 2022 року Ярослав Мороз прийняв свій останній бій в районі проспекту Миру у Маріуполі. Він віддав життя, обороняючи місто, яке стало символом незламності українських воїнів, до кінця залишившись вірним присязі та Україні. Через три місяці, коли окупанти нарешті віддали перші тіла загиблих захисників Маріуполя, розпочалася тривала та виснажлива процедура виявлення співпадіння ДНК із рідними. Попрощатися із захисником вдалося тільки 3 лютого 2023 року. Похований у рідному селі Бистрик на Житомирщині.

Для Ярослава Мороза його країна завжди була на першому місці. Він поглиблено вивчав історію України та Українську ідентичність. Любив книги, обожнював подорожувати, вивчав іноземні мови. Займався східними бойовими мистецтвами, професійно займався самбо, пауерліфтингом, часто влаштовували спортивні спаринги між побратимами. Організовував спортивні змагання для різних вікових та вагових категорій на Житомирщині. Завжди мав власну думку та погляд, вирізнявся позицією за справедливість.

Мріяв об’їздити Україну на велосипеді, щоб побачити всю красу своєї землі. Мав багато планів та мрій, як покращити Україну. Мав бажання відновлювати та піднімати на гідний рівень рідний край. У своєму рідному селі хотів створити спортивний комплекс для молоді, побудувати пекарню. Ярослав був доброю, світлою і щирою людиною, сміливий, не багатослівний, завжди поспішав на допомогу. Кожну свою відпустку присвячував рідним, близьким та друзям. Обожнював тварин, дітей, свою родину, планував створити власну сім’ю. Але війна зруйнувала всі плани.

У серцях близьких Ярослав Мороз назавжди залишатиметься надійним другом, люблячим сином та братом, коханим чоловіком, який понад усе любив Україну та не вагаючись віддав за неї найдорожче – власне життя.