Гагарін Володимир Олександрович
17.07.1984 – 19.02.2023
Доцент кафедри наноінженерії в галузевому машинобудуванні факультету механіки і зварювання ПДТУ (м. Маріуполь). Солдат, механік-водій 15-ї окремої бригади артилерійської розвідки «Чорний ліс» (в/ч А1108). У скрутний для країни час він вирішив освітянський фронт змінити на військовий. Але лютий ворог рік назад, у лютому 2023 року, зухвало забрав життя героя…
Народився Володимир 17 липня 1984 р. у м. Маріуполі. Закінчив ЗОШ № 9 з червоним дипломом. Багато років був капітаном однієї з маріупольських команд у грі «Що?Де?Коли?» (ігри проводилися у Маріуполі). Закінчив Приазовський державний технічний університет (ПДТУ). Захистив дисертацію та отримав науковий ступінь кандидата технічних наук. Працював доцентом кафедри наноінженерії в галузевому машинобудуванні факультету механіки і зварювання ПДТУ (м. Маріуполь). Володимир є автором понад 40 наукових праць і 6 винаходів. Був щирим патріотом України. Завжди брав участь в українських мітингах у Маріуполі, після 2014 року викладав в університеті українською мовою, перейшов на неї в побуті. Любив подорожувати Україною, обожнював Київ, Карпати.
Крім цього чоловіка запам’ятали у Маріуполі як відомого громадського діяча і волонтера. Так, на волонтерських засадах працював у маріупольському робоклубі, ментором у Code Club, викладачем в Освітньому центрі «Місто». Володимир викладав дітям основи робототехніки, програмування, а також для «університету третього покоління» проводив курси з комп’ютерної грамотності. Часто з робоклубом приїжджав до Києва на змагання.
Був справжнім інтелектуалом. Багато читав (українські та світові класичні твори), вивчав англійську та польську мови. Дуже захоплювався світовою рок-музикою та українською. Активно займався спортом (біг, баскетбол), любив велосипедні прогулянки. Брав участь у великих забігах, які проходили у Маріуполі.
До повномасштабного вторгнення рф в Україну «Вовкулака» (позивний Володимира на той час) з теробороною проходив заняття. Зокрема, пройшов вишкіл з такмеду, інженерної справи, стрілецькі вишкіли з декількох видів зброї, інформаційної безпеки тощо. Досить регулярно маріуполець з товаришами проводив вихідні дні на тренувальних зборах, а також вкладався в екіпіровку. І це робив тихо, без будь-якого пафосу та розголосу. Просто займався своєю справою.
У лютому-березні 2022 року Володимир залишився в Маріуполі, де допомагав цивільному населенню, міг стояти в «секреті» для охорони волонтерських об’єктів або допомогти як волонтер. 17 березня чоловіку вдалося вивезти свою сім’ю з блокадного міста.
Виїхавши з Маріуполя, у квітні 2022 року став до лав Збройних сил України. Про те, що потрібно служити, вирішив одразу, бо був людиною честі. Пройшов навчання у Британії. Разом із побратимами брав участь у визволенні Херсону (артрозвідка). Виконував бойові завдання з ведення артилерійської розвідки на Херсонському та Донецькому напрямках.
Героїчно загинув 19 лютого 2023 року поблизу н.п. Сокіл, Очеретинської громади Покровського району Донецької області внаслідок влучання ворожої ракети. Була проведена кремація у м. Київ в червні 2023 року. Побратими згадують що Володимир був відповідальним, героїчно виконував обов’язки у складі екіпажу бойової машини з утримання натиску ворогу на Авдіївському відтінку. Загалом на службі Володимир відчував себе частиною однієї великої родини. Всі дії виконувалися злагоджено і хлопці все робили, як єдиний організм.
У Володимира залишилася дружина Наталя, яку він завжди оберігав, і син Олег, якого обожнював. Насправді найголовніше для нього було саме стати батьком. Він любив проводити час із сином, відкривати разом з ним щось нове. Дружину завжди вмів заспокоїти та підбадьорити. Любив подорожувати із сім’єю. Хотіли спочатку побачити все в Україні, а потім вже виїжджати в міста інших країн. Під час служби говорив, що все добре, щоб вона ні про що не хвилювалася. Зв’язок був щоденний. Листувався і з сином, якого постійно розпитував щодо нових захоплень, чи ходив у нові місця, музеї, які книжки читав, чи познайомився з кимось. Він навіть на відстані жив своєю родиною.
Рідним, друзям та багатьом маріупольцям Володимир Олександрович запам’ятався як чесний, принциповий і гідний громадянин, досвідчений фахівець і шанований викладач, перспективний науковець і відповідальний співробітник, щира та доброзичлива людина. Брав участь в екологічних мітингах, цікавився маріупольськими мозаїками. Водночас був меломаном, волонтером, філантропом та гуманістом.. Мав багато планів на майбутнє. Але ці плани перервались на злеті…