Шуменко Вадим Олександрович
17.03.1971 – 11.05.2022
Полковник (посмертно) 1-го (Донецького) прикордонного загону Державної прикордонної служби України. За час служби був відзначений наступними нагородами: нагрудний знак «Відмінний прикордонник» І ступеня (2009); медаль «За бездоганну службу» І ступеня (2010); медаль «Ветеран служби» (2014); відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» (2016). Наказом Голови ДПСУ від 14 червня 2022 року посмертно присвоєне звання полковника. Указом Президента України від 27 грудня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вадим Олександрович Шуменко народився в селищі Моряків Приморського району міста Маріуполь у працьовитій, шанованій маріупольській сім’ї. Батько, Шуменко Олександр Семенович, був ветераном праці Маріупольського морського торгового порту, працював докером-механізатором. Мати, Шуменко Людмила Євгенівна, понад 60 років віддала праці у Приморській станції швидкої медичної допомоги, спочатку фельдшером, а згодом, у старшому віці – диспетчером в Лікарні швидкої медичної допомоги м. Маріуполя.
З дитинства Вадим зростав відповідальним, дисциплінованим, сильним, розсудливим. У 1978-88 роках навчався в Маріупольській загальноосвітній школі №33. Захоплювався сучасною музикою, відвідував шкільну секцію баскетболу, міську секцію дзюдо, читав багато літератури про Другу світову війну, цікавився воєнною історією. По закінченні школи вступив до Харківського Вищого Воєнного Авіаційного Училища Радіоелектроніки, яке закінчив у 1993 році за спеціальністю «Радіоінженер» і був направлений на службу до військової частини А1470, що знаходилась на території Маріупольського військового аеродрому.
У 1995 році перевівся до роти зв’язку в/ч 9937 Донецького прикордонного загону для подальшого проходження військової служби. З часом з роти зв’язку був переведений до інженерно-технічного відділу цього ж прикордонного загону. В порядку просування по службі отримав посаду заступника начальника інженерно-технічного відділу. У 2020 році був призначений начальником відділу озброєння та інженерно-технічного забезпечення 1-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
За час несення служби у лавах ДПСУ Вадим Олександрович показав себе фаховим, кваліфікованим спеціалістом, зарекомендував себе як чесний, мужній, принциповий, гідний офіцер. Побратими розповідали про нього, як про доброго товариша з тонким почуттям гумору, справедливого та розсудливого. До молодих офіцерів-прикордонників, які тільки починали свій службовий шлях, Вадим Олександрович завжди ставився, як батько до синів. Міг дати слушну пораду, поділитися життєвим досвідом, допомогти знайти вихід з будь-якої кризової ситуації, вчасно посварити або ж влучно похвалити, мотивувати. Так само він завжди вмів бути вдячним побратимам за їхню допомогу та пораду.
Від початку бойових дій на території України, у 2014-2018 роках приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. З травня 2018 року приймав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Росії у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах бойових дій на території Донецької області.
З першого дня повномасштабного вторгнення Вадим Шуменко приймав участь в бойових діях безпосередньо на території рідного міста Маріуполь. Зокрема, з 28 лютого 2022 року виконував бойові завдання в якості представника 1-го прикордонного загону у визначеному місці на території комбінату «Азовсталь». Його основне завдання полягало в організації охорони головних воріт «Азовсталі», піклувався й про забезпечення підлеглих та всього підрозділу продовольством і паливом. У травні територія заводу майже цілодобово знаходилась під ворожим обстрілом, не було жодної спокійної хвилини.
За спогадами одного з побратимів вдалося з’ясувати обставини загибелі підполковника Вадима Олександровича Шуменка. 11 травня 2022 року під час чергових масованих прицільних авіаударів ворога одна з термобаричних бомб впала на бомбосховище, де знаходились прикордонники. Тоді там загинуло 35 людей, згоріло все, навіть металеві ліжка. Побратимам вдалося витягнути Вадима Шуменка, він ще був живий, але дихальні шляхи були забиті бетонним пилом. Хлопці намагалися надати допомогу, робили непрямий масаж серця, але це не дало результатів. Вадим почав задихатися, а потім серце зовсім перестало битися.
Тіло мужнього офіцера, як і інших загиблих захисників Маріуполя, у червні 2022 року було передано в Україну. Далі родині довелося пройти через серію експертиз ДНК, і тільки 30 листопада 2022 року полковника Шуменка Вадима Олександровича було поховано на меморіальній частині кладовища «Лісове» Деснянського району м. Києва.
Вадим Олександрович був врівноваженою, відповідальною, мудрою та доброзичливою людиною. Всі, хто його знав, зберігають лише теплі спогади про нього, як про офіцера, наставника, захисника, чоловіка, батька, друга. Він мав широкий кругозір та безліч захоплень. Полюбляв проводити час за рибалкою, яку називав «тихим полюванням». На природі міг годинами вслуховуватись у звуки ставу, лісопосадки біля нього або степу, дуже цінував миті, коли не потрібно було нікуди поспішати. А потім із задоволенням відпускав маленьку рибку на волю, а з великої сам готував традиційну юшку. У вільний від служби час чоловік дуже цікавився воєнною історією та історією рідного Маріуполя, читав літературу на ці теми, збирав інформацію. Сам склав екскурсійний маршрут містом, яким потім проводив рідних та побратимів. Із захватом розповідав про закладення улюбленого місця відпочинку – Міського саду, про загадкові підземні ходи та катакомби у місті, про відому водну артерію та візитівку міста – водонапірну Вежу тощо. Захоплення історією було настільки важливим, що Вадим мріяв навіть брати участь у пошукових роботах. Проте особливою пристрастю маріупольського офіцера-прикордонника було Азовське море, дуже любив милуватися його краєвидом з оглядового майданчика біля Скверу Азовської флотилії у селищі Моряків, поруч із домом.
Все життя Вадим Шуменко присвятив захисту любої родини, кордонів рідного міста та країни, жодного разу не поступився принципами честі та гідності. Таким і залишиться в пам’яті на віки.