Сагайдак Максим Олександрович «Гідрограф»
17.09.1992 – 08.05.2022
Солдат. Водій 1-го автомобільного відділення взводу підвозу матеріально-технічних засобів роти матеріально-технічного забезпечення окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної Гвардії України (в/ч 3057). Указом Президента України від 28 липня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Максим Сагайдак народився та виріс у місті Маріуполь Донецької області. Навчання проходив у міській гімназії №2. З дитинства він був як сонячний промінчик у житті батьків. Дуже допитливий, до всього проявляв цікавість, але процес навчання у школі не приваблював Максима, йому більше подобалось самостійно знаходити відповіді на важливі питання. Особливо любив подорожувати з мамою Світланою, часто відвідували західну Україну, природа та культура якої зачаровувала і викликала захоплення у хлопця.
У 2009 році по закінченню 11 класів, вступив до Азовського морського інституту Одеської морської академії, який закінчив у 2014-му. Самостійність та відповідальність з юності були стійкими рисами Максима. Тож, сидіти склавши руки він не міг, паралельно із навчанням працював системним адміністратором в Науково-технічному центрі ПРОМАВТОСВАРКА (2010-2013), а пізніше – інженером-програмістом в АЗОВЗАГАЛЬМАШ (2013-2014). Але його мрією, і мабуть покликанням, було дослідження водної стихії, тому і продовжив навчання за спеціальністю «Гідрографія» вже в Одеському екологічному університеті, який закінчив у 2017 році. Наступного року вступив до аспірантури Одеського державного екологічного університету, писав дисертацію, але завершити навчання вже не встиг, бо пішов на військову службу.
З 2014 року професійний шлях Максима був пов’язаний з улюбленою галуззю – працював гідрографом 1-ої категорії промірної партії №3 Маріупольської дільниці філії Державної установи «Миколаївський район Держгідрографії». За словами колег та керівництва відрізнявся сумлінною працею та високим професіоналізмом. З нагоди професійних свят неодноразово отримував подяки та грамоти від керівництва. Його навіть можна було назвати трудоголіком, завжди першим приходив на робоче місце, не терпів безладу у справах, мав мрію збудувати кар’єру у сфері гідрографії та екології. Попереду молодого чоловіка чекало багато справ та відкриттів, адже мав усі шанси стати вагомим вченим у морській справі.
Ще одним захопленням Максима була фотографія. Він відвідував Маріупольський Народний фотоклуб «Берег». Заради чудових світлин, посеред ночі йшов до моря, щоб відзняти засніжений зимовий берег. Часто їздили у фотоподорожі, експедиції, з яких Максим привозив не лише вагомі фотороботи – ландшафти, архітектуру, а й часто наукову літературу. Особливо приваблювали його старовинні книги про море. Максим був талановитим фотохудожником та частим організатором фотовиставок у рідному місті. Виставки його робіт проходили у Художньому музеї ім. А.І. Куїнджі, виставковому центрі ім. А.І. Куїнджі, у Міському парку. Авторські фото Максима цінували як друзі, так і майстри фотосправи, відмічали у хлопця талант пейзажиста та мариніста. Він залишив значний доробок художніх фоторобіт, які і після його загибелі милують око глядачів. На честь Максима виставка його авторських світлин відкрилась у День вшанування пам’яті загиблих захисників України при Держгідрографії у Києві. Далі роботи експонувались в інших виставкових залах Києва та Миколаєва.
З 2018 року Максим Сагайдак добровільно долучився до маріупольської тероборони. Займався вивченням зброї, рив окопи на одній з позицій поблизу Маріуполя. Батькам про це нічого не казав, не хотів, щоб за нього хвилювалися. Коли почалася повномасштабна війна, Максим пішов служити добровольцем, підписав контракт та став воїном ОЗСП «Азов». У перший день війни вмовляв батьків якнайшвидше виїхати з міста, а сам прийняв тверде рішення залишитися обороняти Маріуполь. З 24 лютого 2022 року разом із побратимами завзято боронив рідне місто від російських окупантів. Багато через що довелося пройти. У скруті, без їжі та боєприпасів, під шквалом ворожого вогню українські захисники давали гідний опор противнику, який у кілька разів перебільшував наші сили по озброєнню та чисельності солдат. Врешті, осередком спротиву наших захисників стала територія комбінату «Азовсталь». Вже звідси Максим виходив на зв’язок із рідними, що жили у Канаді. З батьками вдалося зв’язатись лише з квітня 2022 року, коли вони нарешті дісталися більш менш спокійної території у Мелекіному. У повідомленнях матері завжди її заспокоював: «все добре, я живий». Лише батькові по-чоловічому міг інколи відкрити хвилювання: «Папа, якби ти тільки знав, як я хочу жити».
Вдень 8 травня 2022 року рідні у Канаді отримали останнє повідомлення від Максима, яке пізніше передали батькам, і яке лишилося останньою згадкою від єдиного найдорожчого сина: «Мама і тато, я вас дуже люблю, і надзвичайно вдячний вам за усе». Від початку травня позиції українських захисників на «Азовсталі» вже зазнавали щоденних потужних бомбардувань з боку російських противників. 8 травня ворожа авіаційна бомба влучила в один з бункерів заводу «Азовсталь», забравши життя десятків бійців. В той день обірвалося і життя 29-річного військовослужбовця та патріота своєї землі Максима Сагайдака. На жаль, рідні й досі не можуть його поховати, оскільки тіло залишилось у Маріуполі. За тестами ДНК ще не надходило жодних результатів, жодних 100-відсоткових підтверджень загибелі Максима, і у серці матері живе, хоча й невелика, але надія на диво, що її любий син може бути живим.
У Максима Сагайдака залишилися батьки, і їх біль від тяжкої втрат ніщо у світі не вгамує. Усі, хто знав Максима, згадують його як творчу, відповідальну, самобутню, небагатослівну, але надзвичайно глибоку людину, прекрасного фотохудожника та оспівувача маяків, гарного, веселого хлопця, що любив життя і Україну. Він мріяв жити дружньою родиною у великому домі на березі Азовського моря. На все завжди мав власне бачення і власний шлях. Свій шлях він знайшов навіть у війні, щоб бути з Україною. Тепер Максим Сагайдак назавжди у списку найкращих синів та патріотів своєї держави, та у серцях рідних – вічно живий і незабутній.