Комісарук Олександр Олександрович

Комісарук Олександр Олександрович

08.09.1999 – 03.03.2022

Старший сержант, інспектор прикордонної служби ІІІ категорії, прожекторист 1-ої групи технічних засобів Охорони державного кордону відділу прикордонної служби «Ялта» 1-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України у Донецькій області. Указом Президента України від 26 липня 2023 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Олександр Комісарук народився у місті Донецьку, де проживав та навчався до 2014 року. Після окупації міста російськими агресорами та впровадження так званої Донецької народної республіки родина була вимушена переїхати до Маріуполя. У 2016 році хлопець здобув повну середню освіту у загальноосвітній школі №66 м. Маріуполя та вступив до Азовського морського інституту, по закінченні якого отримав вищу освіту за спеціальністю «Судноводіння».

З юного віку зіткнувшись з війною, Олександр усвідомив важливість державної цілісності та патріотизму, у хлопця сформувалась чітка проукраїнська позиція. Мешкаючи у Маріуполі, займався волонтерством, допомагав українським військовим, що утримували натиск ворога на околицях міста. У той період він вже остаточно для себе вирішив, що хоче пов’язати своє життя із правоохоронною діяльністю. Деякий час працював у приватній охоронній фірмі. Мріяв влаштуватися на службу до органів Служби Безпеки України, але не вистачало стажу військової служби.

Через це за покликом серця у січні 2021 року Олександр уклав контракт із Державною прикордонною службою України. Потрапив до відділу прикордонної служби «Ялта», і мешкав за місцем дислокації свого підрозділу у смт. Ялта Маріупольського району. В цей час чоловік знайшов і особисте щастя та долю – разом із коханою дівчиною чекали на народження первістка.

Олександр завжди був відданий військовій справі та ніколи не змінював свою життєву позицію. З початком повномасштабного вторгнення він мав можливість виїхати подалі від Маріуполя, проте свідомо залишився захищати місто від російської навали, твердо зазначивши: «Так справи не робляться».

Кожного дня рідні та близькі телефонували Олександру. Він розповідав, що ситуація у Маріуполі дуже складна, постійні обстріли майже не припиняються. Родина дуже хвилювалась та сумувала за своїм захисником. Але він заспокоював, казав, що його справа давати відсіч російській агресії тут, у Маріуполі. В одному з останніх повідомлень сестрі Олександр писав: «Я маю захищати країну. А потім буду із вами. Мій син повинен зростати у спокійній державі, яку будуть поважати. І ми все для цього робимо». Олександр із нетерпінням чекав на народження свого синочка. Але навіть не встиг почути цю радісну звістку.

Остання телефонна розмова з рідними була 2 березня 2022 року. Чоловік повідомив, що їх підрозділ направляється на позиції до селища Старий Крим поблизу Маріуполя. За наказом командування група українських прикордонників на зазначеному місці дислокації мала дати відсіч ворожому наступу на місто. Олександр із побратимами мали легке озброєння, перевага ворога по кількості та зброї була очевидною. Проте наші бійці мужньо виконували свою справу. 3 березня підрозділ Олександра потрапив під обстріл важкої техніки. Відважний маріупольський захисник отримав поранення не сумісні з життям. Йому було лише 22 роки.

Тільки у 2023 році за результатами ДНК-експертизи тіло загиблого воїна вдалося повернути родині. Комісарук Олександр похований на Алеї почесних поховань Героїв на Лісовому кладовищі у м. Києві.

Завжди усміхнений, веселий, добрий, порядний, радісний та задоволений життям. Таким запам’ятають його друзі та близькі. Він брав участь у різних заходах, спрямованих на розвиток м. Маріуполя, завжди був готовий допомогти та надати підтримку іншим у тяжку хвилину. Чоловік мав велику дружню родину, де всі стояли один за одного. Він і сам був гідним прикладом та справжнім старшим братом для двох сестер. Найкращий син, уважний онук, люблячий чоловік та найщасливіший майбутній батько.

Олександр Комісарук жив «на повну», не втрачаючи ані хвилини, керуючись думкою: «Прожити сьогоднішній день так, наче він мій останній». Надто коротким був його земний вік, але ємким, гідним та насиченим. Молодий прикордонник поклав життя за свободу свого народу, за новий ранок, який зустрічаємо ми з вами, за незламний дух українців, за незалежність своєї держави.

Назад до проєкту