Гагарін Володимир Олександрович
17.07.1984 – 19.02.2023
Доцент кафедри наноінженерії в галузевому машинобудуванні факультету механіки і зварювання ПДТУ (м. Маріуполь). Солдат, механік-водій 15-ї окремої бригади артилерійської розвідки «Чорний ліс» (в/ч А1108). У скрутний для країни час він вирішив освітянський фронт змінити на військовий. Але лютий ворог рік назад, у лютому 2023 року, зухвало забрав життя героя…
Народився Володимир 17 липня 1984 р. у м. Маріуполі. Закінчив ЗОШ № 9 з червоним дипломом. Багато років був капітаном однієї з маріупольських команд у грі «Що?Де?Коли?» (ігри проводилися у Маріуполі). Закінчив Приазовський державний технічний університет (ПДТУ). Захистив дисертацію та отримав науковий ступінь кандидата технічних наук. Працював доцентом кафедри наноінженерії в галузевому машинобудуванні факультету механіки і зварювання ПДТУ (м. Маріуполь). Володимир є автором понад 40 наукових праць і 6 винаходів. Був щирим патріотом України. Завжди брав участь в українських мітингах у Маріуполі, після 2014 року викладав в університеті українською мовою, перейшов на неї в побуті. Любив подорожувати Україною, обожнював Київ, Карпати.
Крім цього чоловіка запам’ятали у Маріуполі як відомого громадського діяча і волонтера. Так, на волонтерських засадах працював у маріупольському робоклубі, ментором у Code Club, викладачем в Освітньому центрі «Місто». Володимир викладав дітям основи робототехніки, програмування, а також для «університету третього покоління» проводив курси з комп’ютерної грамотності. Часто з робоклубом приїжджав до Києва на змагання.
Був справжнім інтелектуалом. Багато читав (українські та світові класичні твори), вивчав англійську та польську мови. Дуже захоплювався світовою рок-музикою та українською. Активно займався спортом (біг, баскетбол), любив велосипедні прогулянки. Брав участь у великих забігах, які проходили у Маріуполі.
До повномасштабного вторгнення рф в Україну «Вовкулака» (позивний Володимира на той час) з теробороною проходив заняття. Зокрема, пройшов вишкіл з такмеду, інженерної справи, стрілецькі вишкіли з декількох видів зброї, інформаційної безпеки тощо. Досить регулярно маріуполець з товаришами проводив вихідні дні на тренувальних зборах, а також вкладався в екіпіровку. І це робив тихо, без будь-якого пафосу та розголосу. Просто займався своєю справою.
У лютому-березні 2022 року Володимир залишився в Маріуполі, де допомагав цивільному населенню, міг стояти в «секреті» для охорони волонтерських об’єктів або допомогти як волонтер. 17 березня чоловіку вдалося вивезти свою сім’ю з блокадного міста.
Виїхавши з Маріуполя, у квітні 2022 року став до лав Збройних сил України. Про те, що потрібно служити, вирішив одразу, бо був людиною честі. Пройшов навчання у Британії. Разом із побратимами брав участь у визволенні Херсону (артрозвідка). Виконував бойові завдання з ведення артилерійської розвідки на Херсонському та Донецькому напрямках.
Героїчно загинув 19 лютого 2023 року поблизу н.п. Сокіл, Очеретинської громади Покровського району Донецької області внаслідок влучання ворожої ракети. Була проведена кремація у м. Київ в червні 2023 року. Побратими згадують що Володимир був відповідальним, героїчно виконував обов’язки у складі екіпажу бойової машини з утримання натиску ворогу на Авдіївському відтінку. Під час служби у найбільш виснажливі дні побратими орієнтувалися саме на Володимира, який виконував все зразково. Якщо ж чоловік про щось забував, чи відходив від правил, хлопці розуміли, що, якщо так відбувається, то всі вже дуже втомлені. Загалом на службі Володимир відчував себе частиною однієї великої родини. Всі дії виконувалися злагоджено і хлопці все робили, як єдиний організм.
У Володимира залишилася дружина Наталя, яку він завжди оберігав, і син Олег, якого обожнював. Насправді найголовніше для нього було саме стати батьком. Він любив проводити час із сином, відкривати разом з ним щось нове. Дружину завжди вмів заспокоїти та підбадьорити. Любив подорожувати із сім’єю. Хотіли спочатку побачити все в Україні, а потім вже виїжджати в міста інших країн. Під час служби говорив, що все добре, щоб вона ні про що не хвилювалася. Зв’язок був щоденний. Листувався і з сином, якого постійно розпитував щодо нових захоплень, чи ходив у нові місця, музеї, які книжки читав, чи познайомився з кимось. Він навіть на відстані жив своєю родиною.
Рідним, друзям та багатьом маріупольцям Володимир Олександрович запам’ятався як чесний, принциповий і гідний громадянин, досвідчений фахівець і шанований викладач, перспективний науковець і відповідальний співробітник, щира та доброзичлива людина. Брав участь в екологічних мітингах, цікавився маріупольськими мозаїками. Водночас був меломаном, волонтером, філантропом та гуманістом.. Мав багато планів на майбутнє. Але ці плани перервались на злеті…