Цеханович Владислав Олександрович «Корд»
01.06.1995 – 27.11.2022
Солдат, боєць 53-ої окремої механізованої бригади. Указом Президента України від 30 грудня 2023 року посмертно нагороджений орденом «За Мужність» ІІІ ступеня.
Владислав Цеханович народився та виріс у місті Маріуполь. З дитинства був доброзичливим та комунікабельним, уважний до всіх, поруч із ним завжди було багато друзів. Закінчив перший ліцей на слюсаря-ремонтника та газозварювальника. Працював в ММК «Азовсталь», потім у Маріупольському морському порту слюсарем з ремонту та обслуговування перевантажувальних машин.
З юності Владислав вів активний спосіб життя, ніколи не сидів на місці, намагаючись знайти заняття до душі. Спочатку захопився кікбоксингом, та швидко зрозумів, що серед видів спортивної боротьби найбільше його приваблює бокс. Відвідував спорткомплекс «Портовик» у Приморському районі Маріуполя, де швидко та зухвало здобував спортивні навички.
Влад виріс справжнім чоловіком, свідомим, відповідальним, поняття честі та гідності для нього завжди були важливими, не міг стояти осторонь, коли річ йшла про допомогу слабшим чи захист рідної землі. Тому, коли прийшов час, у 2017 році без вагань пішов на строкову службу в армію. Протягом 2018-2019 років ще двічі укладав контракти та продовжував служити у своїй військовій частині ТО320 Державної спеціальної служби транспорту. Займався охороною мостів, зокрема у м. Слов’янську Донецької області.
На початок повномасштабного вторгнення Владислав жив цивільним життям у рідному Маріуполі. Проте він завжди мав серце справжнього захисника, тому з перших днів війни намагався робити все належне для допомоги місту й людям. Приєднався до команди волонтерів та здебільшого знаходився у маріупольському Драмтеатрі. Роботи тут вистачало, адже майже щодня прибували ті, хто шукав захисту у стінах будівлі від ворожих снарядів. Влад з волонтерами забезпечували людей водою, допомагали готувати їжу на вогнищах.
16 березня 2022 року на момент нищівного бомбового авіаційного удару по будівлі театру Владислав Цеханович знаходився там. На щастя обійшлося без тяжких травм – хлопець отримав осколкове поранення обличчя та контузію. Завдяки медикам-волонтерам 18 березня йому вдалося виїхати з оточеного ворогом рідного міста до Бердянська. Далі – довгий болісний шлях до українського Запоріжжя, через численні ворожі блок-пости, де окупанти щоразу допитували про поранення, роздягали до білизни, шукаючи татуювання та сліди від зброї.
У Запоріжжі був час підлікувати рани, побути з родиною, які також виїхали з Маріуполя наприкінці березня 2022 року. Влад дав свідчення проти російських агресорів для Міжнародного суду ООН щодо трагедії маріупольського Драмтеатру. А ще постійно думав про те, що його місце на фронті, адже має помститися агресорам за втрати, які щодня зазнає його земля, його країна. У вересні 2022 року він вступив добровольцем до 53-ої ОМБр і продовжив захищати Батьківщину вже зі зброєю у руках.
27 листопада 2022 року Владислав із побратимами тримали бій під Бахмутом у селі Кліщіївка. Під час масованого обстрілу в окоп прилетіла міна. Від вибухової хвилі та масових осколкових поранень завзятий захисник Владислав Цеханович загинув на місці. Похований 2 грудня 2022 року на Алеї Героїв Кушугумського кладовища в м. Запоріжжі.
У Влада залишились мати, молодша сестра, вітчим, який замінив йому рідного батька. В серцях рідних та близьких він назавжди залишиться найкращим сином, вірним другом, доброю, щирою, відповідальною людиною. Він любив свою родину, завжди заспокоював маму, оберігав її від переживань. З дитинства піклувався про сестричку, захищав її та був завжди поруч. Владислав Цеханович мав багато планів, яких не встиг, на жаль, втілити у життя. Був вірний Батьківщині до останнього подиху.