Брагарник Микола Петрович
19.10.1993 – 24.03.2022
Сержант. Артист вищої категорії військового оркестру 12-ої бригади оперативного призначення Східного оперативно-територіального об’єднання Національної Гвардії України. За час військової служби неодноразово був відзначений почесними грамотами від командування, медаллю «За участь в антитерористичній операції», іншими нагородами. Указом Президента України від 2 квітня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Микола Брагарник народився та виріс у місті Київ. Виховувався у дитячому будинку сімейного типу, який завдяки надзвичайній доброті та щирому серцю мами Ліліани став для Миколи справжньою родиною. Тут він отримав любов та турботу, гарне виховання, відкрив у собі жагу до різних захоплень. Микола відвідував секції футболу, фехтування, разом із родиною багато мандрували. З раннього віку у хлопця проявлялись творчі здібності, а особливо захопився музикою з 16 років, коли вже переїхав жити до Маріуполя. Ще до того, як здобув вищу музичну освіту, не знаючи нот, Микола міг на слух відтворити будь-яку мелодію. Талановитий хлопець грав у музичному гурті «FM Band», добре відомому маріупольським поціновувачам музики та фанатам MRPL City Fest.
У 2018 році Микола вирішив присвятити своє життя музиці та військовій службі, тому й вступив до військового оркестру 12-ої БрОП імені Дмитра Вишневецького, що дислокувалась у місті Маріуполь. Маріупольський військовий оркестр був добре відомий по всій Україні та навіть за кордоном. А для Миколи було честю та радістю поєднувати у роботі улюблену справу та військовий обов’язок. Згодом доля подарувала щастя й в особистому житті – Микола зустрів своє кохання, Ірину. З першої зустрічі було відчуття, ніби ця дівчина прийшла із його мрій, та вони знають одне одного все життя. Подружжя жило в любові та злагоді, старший син Ірини від першого шлюбу став для Миколи рідним, а згодом родина поповнилась – народився другий синочок, якого Микола дуже чекав та безмежно любив. Проте війна все зруйнувала…
З початком повномасштабного вторгнення Микола разом із побратимами став на захист Маріуполя від окупантів. Приймав участь у запеклих боях по обороні міста, яке стало чоловіку рідним, пліч-о-пліч з бійцями інших підрозділів Збройних Сил України. Ірина з дітьми залишалися у Маріуполі, довелося пройти усі жахи війни та окупації. Згадує, як 26 лютого 2022 року чоловік привіз воду, продукти. Намагався не показувати тривоги та переживань, підбадьорював, перед тим, як піти, пояснив: «Я давав присягу, і там зараз мої хлопці. Я не можу їх підвести». Старший син в усьому дослухався до тата, і під час цієї зустрічі, отримавши від Миколи наказ залишатися за старшого, обіцяв піклуватися про маму і брата. Ніхто тоді й не думав, що ця зустріч була останньою. А 3 березня був останній телефонний дзвінок, запам’яталися слова Миколи: «Не переживай, моя рідна. Все буде Україна». Далі зв’язку більше не було.
Тільки 17 квітня Ірині з дітьми вдалося виїхати з Маріуполя. Тоді й отримала жахливу звістку, що 24 березня 2022 року її коханий загинув на території заводу «Азовсталь». Військовому було лише 28 років. Захисника поховали на Старо-Кримському кладовищі у тимчасово окупованому Маріуполі.
У Миколи Брагарника залишилися дружина, діти, близькі та друзі. Він був дуже доброю та чуйною людиною з великим серцем, завжди приходив на допомогу, навіть коли його про це не просили. Дружина Ірина згадує коханого як найщирішого чоловіка, якого знала у своєму житті. Микола був дуже гарним батьком і так сильно любив свого сина, що це неможливо передати словами. Загибель найріднішого захисника стала страшною втратою для родини. Тепер Ірині найважче пояснювати синочку, що його тато тепер на небі, став янголом-охоронцем та продовжує оберігати свою сім’ю.
Своєму коханому чоловікові Ірина Брагарник присвятила вірш:
Так боляче знати,
Холодною стала наша Земля!
Що більше на неї
Не ступить твоя нога.
Що син не побачить
Очей твоїх небесних,
А я все сильніше чекаю тебе уві сні.
Тепер ти – на небі, а в душі – зі мною,
Ми дуже сумуєм з дітьми за тобою!
Ця клята війна тебе у нас забрала
І в тому заводі тебе навік не стало!
Ти бережи нас, як янгол із неба!
Серце стискається у грудях до тебе.
Прошу – більше болю не треба.
Ти попроси в Бога долі для сина,
Бо ти помер тоді за нашу країну!
За Україну.