Біткіне Геннадій Анатолійович
09.06.1974 – 21.03.2022
Солдат Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Не маючи за плечима військового досвіду та військових нагород, Геннадій Біткіне був свідомим громадянином та патріотом української землі, саме це й спонукало чоловіка не залишитись осторонь в найтяжчі часи для рідного міста та країни.
Народився Геннадій 9 червня 1974 року у Маріуполі. З дитинства був життєрадісним і добрим хлопчиком. Завжди захищав і рятував всіх тваринок і птахів. Часто говорив: «мамо, не бийте мух, вони як птахи, їм теж хочеться літати!» У дитинстві любив збирати марки.
Закінчив механіко-металургійний технікум і потім працював на заводі «Азовсталь» в порту. Працював потім в АМП («Азовське морське пароплавство» – найбільшому підприємстві, яке здійснювало морські перевезення з портів Азовського моря.
Обожнював рідне місто. Найбільше полюбляв гуляти у парках «Веселка», ПК «Металургів», пізніше – на площі Свобода (біля «1000 дрібниць). Чоловік захоплювався спортом, регулярно відвідував тренажерну залу, мав підтягнутий вигляд. Підтримував здоровий спосіб життя, Завжди допомагав матері. Водночас Гена дуже багато читав, адже у мами була велика бібліотека. Всі його друзі, як і він, не пили і не курили. Дуже любив проводити час з друзями на морі. З середини 2021 року уклав з американською фірмою договір, після чого зумів стати успішним підприємцем.
Геннадій завжди відрізнявся твердою громадянською позицією та щирим патріотизмом. Наприкінці 2016 року він прийшов додому і сказав мамі, що піде в ТрО, адже хоче навчатися, щоб зуміти захистити Маріуполь. Так у 2017 році він вступив до лав тероборони Маріуполя. Вже у перший день повномасштабного вторгнення рф в Україну повідомив рідним, що мусить йти захищати місто. Брав участь у захисті маріупольської телевежі. З 24 лютого охороняв Маріупольську телевежу. 2 березня 2022 року з Геннадієм зник зв’язок і мати не знала, що з ним. 14 березня 2022 року його бачили у лікарні на 17 МКР. До 21 березня 2022 року рахувався зниклим безвісти. За непідтвердженою інформацією загинув внаслідок авіаудару в лікарні на 17 МКР Маріуполя. Тіло сина мати отримала тільки у 2023 році під час обміну 80 тілами загиблих з рф. Впізнати тіло вдалося внаслідок експертизи ДНК. Вже у морзі м. Києва повідомили, що тіло опинилось в Азовсталі, звідки його і забрали. За результатами огляду тіла встановлено, що всі кістки були роздавлені.
Героїчний маріуполець не був одружений, не мав дітей, залишилась тільки мати – Біткіне Неля Станіславівна та племінниця. За прикрим сценарієм життя у 2015 році жінка поховала й доньку, яка хворіла на онкологію. Гена допомагав і підтримував сестру, робив все можливе, щоб зберегти її життя. Сьогодні Неля Станіславівна мешкає у Києві разом з онукою. У свої 77 років вона підтримує всіх хлопців, які захищають Україну. Ходить до центру «ЯМаріуполь», де робить окопні свічки, які є дуже потрібними та важливими на фронті.
Мати хоче дочекатися хоча б когось з побратимів сина, які наразі перебувають у полоні, щоб зрозуміти, як насправді загинув син.
Друзі, колеги та знайомі запам’ятали Геннадія як щиру, усміхнену і дуже життєрадісну людину. Він любив своїх побратимів і всім серцем вірив, що Україна вистоїть та переможе. У мами Геннадія не вистачає слів, щоб описати, яким він був чудовим Сином, гідним чоловіком і доброю Людиною… Він ще так багато хотів встигнути і реалізувати. Однак його життя обірвалося дуже рано і несподівано. На жаль, найкращі з кращих віддають свої життя заради того, щоб ми мали мирне небо над головою. Герої не вмирають! Вони живуть в наших спогадах, душах і серцях!