Коняхін Олександр Романович «Іскандер»
11.05.1990-06.08.2022
Головний сержант, командир інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 56-ї окремої мотопіхотної бригади. Про військові відзнаки, які Олександр отримав при житті, рідні, на жаль, не можуть надати відомостей, оскільки всі документи лишились в Маріуполі.
Олександр Коняхін народився та виріс в м. Маріуполі. Навчався в загальноосвітній школі №65. З юності проявляв себе активним і наполегливим, займався брейкдансом та кікбоксінгом. Закінчив зварювальне відділення фахового коледжу Приазовського державного технічного університету, пізніше отримав і вищу освіту в ПДТУ за тим же напрямком. Строкову службу проходив у розвідувальній роті 25-ї бригади десантно-повітряних військ.
В житті та в роботі для Олександра завжди було важливим досягати успішного результату. Фізично та морально витривалий, він прекрасно володів собою навіть в надзвичайних ситуаціях. Отже, і професію обрав надзвичайно важливу. З 2017 по 2020 роки Олександр працював в Державній службі надзвичайних ситуацій м. Маріуполя, виконував обов’язки сапера-водолаза. Відтоді своїм головним обов’язком та метою вважав зберігати людські життя. Свій позивний отримав при проходженні перепідготовки на водолаза-сапера від інструкторів з Англії, які не могли вимовити його ім’я – Олександр, тому й виходило – Іскандер. Всі три роки служби Олександр приймав участь у розмінуванні територій Донецької та Луганської областей. Уважно та обережно ставився до кожного завдання. Отримав статус Учасника бойових дій.
З 2021 року Олександр Коняхін продовжив службу сапером-водолазом 21-го окремого мотопіхотного батальйону «Сармат» 56-ї окремої мотопіхотної бригади м. Маріуполя. З осені того ж року в складі батальйону виконував бойові завдання біля селища Піски Донецької області. Більш ніж півроку Олександр разом з побратимами давав відсіч ворогу, намагаючись зупинити війну в рідному краї. Діяв завжди сміливо та рішуче, адже мріяв про повернення до мирного життя, до любої родини.
6 серпня 2022 року Коняхін О.Р. командував групою, яка проводила бойове завдання по мінуванню в районі між населеними пунктами Піски та Первомайське на Донеччині. Коли почався ворожий артобстріл, Олександр дав команду своїм бійцям відійти, а сам залишився завершити завдання. Життя рішучого та незламного захисника обірвалося від прямого влучання ворога. Дехто зі складу групи отримав поранення, але всі залишились живі завдяки Олександру. Останки гідного оборонця рідної землі, який мужньо виконував свій військовий обов’язок боронити державну цілісність України, наразі не вивезені з міста загибелі.
В Олександра залишились батьки, брат, сестра, дружина і донечка. Для родини загибель захисника – надзвичайно важка втрата. Адже весь свій вільний час чоловік присвячував рідним. Для донечки завжди був героєм, маленька Надійка й досі згадує, як тато врятував собачку, яка впала в глибокий люк. Свою Надюшу Олександр до останнього носив на плечах, а тепер вона часто просить дідуся: «понеси мене, як тато, хоч трошки».
Олександр назавжди залишиться в пам’яті близьких і друзів світлим, позитивним, товариським та привітним до кожного. Навіть літні бабусі-сусідки пам’ятають Сашеньку, який завжди приходив їм на поміч: чи то лампочку вкрутити, чи то з телефоном розібратись. Незважаючи на сувору та героїчну роботу сапера-рятувальника, в мирному житті Олександр захоплювався садовим дизайном, викладав з камінців прекрасні клумби, саджав квіти, дерева, адже розумів, на скільки цінним є спокій та затишок. Як справжній воїн і патріот Олександр Коняхін віддав своє життя за можливість щасливого майбутнього у мирній, незалежній і такій рідній Україні.
В центральному міському парку Маріуполя стояв бігборгд з фотографією Олександра авторства Дмитра Чичери.